Липень 2024
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
1	2	3	4	5	6	7
8	9	10	11	12	13	14
15	16	17	18	19	20	21
22	23	24	25	26	27	28
29	30	31

ГЕПАМАРИН подарунок від рослин

Для всієї родини з 12 років.

Розторопша плямиста (Silybum marianum) — рослина сiмейства айстрових, висотою 60–150 см з пурпурно-фiолетовими квiтами. «Silybum» в перекладi з грецької мови означає пензлик, а видова назва «marianum» дана рослинi на честь Дiви Марiї — це пов’язано з легендою про те, що бiлi плями на зеленому листi розторопшi — розлите молоко Божої матерi. Цiлюща дiя розторопшi при захворюваннях печiнки та жовчного мiхура вперше була описана грецьким вченим, засновником ботанiки, Теофрастом ще в IV столiттi до нашої ери. Дiоскорид (I столiття нашої ери) в трактатi «Про лiкарськi речовини» описував лiкувальнi властивостi розторопшi при жовтяницi та меланхолiї. Розторопшу застосовували для лiкування при отруєннях, укусах змiй, застої жовчi, гепатомегалiї та асцитi Плiнiй Старший, Гален, Парацельс, Р. Бекон. В наш час розторопша плямиста в силу безлiчi корисних властивостей i вiдсутностi токсичностi є однiєю з найбiльш дослiджуваних рослин [1].

ВАЖЛИВО!
При виборі препаратів розторопші варто звернути увагу на те, що далеко не всі вони є стандартизованими, а тому не можуть гарантувати всіх тих ефектів, про які ми поговоримо надалі. Таким чином, перевагу необхідно надавати виключно засобам, до складу яких входять стандартизовані екстракти розторопші, що містять 70–80 % СИЛІМАРИНУ та володіють найбільшою біологічною активністю.

Бiологiчно активними речовинами розторопшi плямистої є флавонолiгнани, флавоноїди, полiфеноли i жирнi кислоти, якi мають збiрну назву силiмарин. СИЛІМАРИН визначається у всiх частинах рослини, проте в плодах його концентрацiя найвища. Основнi компоненти силiмарину — силiбiн (на його частку припадає 60–70 %), силiкристин (20 %), силiдiанiн (10 %) i iзосiлiбiн (5 %) [2].
Антиоксидантна активнiсть силiмарину вважається однiєю з основних, що сприяє реалiзацiї iнших властивостей цiєї сполуки. Пiдвищення концентрацiї в органiзмi вiльних радикалiв i продуктiв перекисного окислення лiпiдiв при запаленнi, променевiй хворобi, впливi канцерогенних факторiв, токсинiв може призвести до цiлого ряду пошкоджень та негативних ефектiв. До дiї вiльних радикалiв найбiльш чутливi лiпiди клiтинних мембран i нуклеїновi кислоти. Рiст вмiсту продуктiв переокислення ненасичених жирних кислот фосфолiпiдiв мембран призводить до змiни структури, пiдвищення проникностi мембран та порушення активностi мембранно-пов’язаних ферментiв. З надмiрним переокисленням пов’язують загибель клiтин, мутацiйнi змiни в молекулах ДНК, процеси старiння. Накопичення перекисiв затримує подiл клiтин, зменшує швидкiсть процесiв загоєння тканин. Силiмарин дiє як потужний антиоксидант — вступає в реакцiї з вiльними радикалами та пригнiчує процеси лiпопероксидацiї, в результатi чого значно знижується вмiст спиртiв, кетонiв та альдегiдiв в сироватцi кровi [4].
Цитопротекторна та мембраностабiлiзуюча активнiсть силiмарину. Силiмарин послаблює дiю цАМФ-залежної фосфодiестерази (ферменту, який каталiзує гiдролiз цАМФ). Вiдомо, що цАМФ стабiлiзує лiзосомальнi мембрани i пiдвищення концентрацiї цього нуклеотиду пiд дiєю силiмарину сприяє стабiлiзацiї структури клiтинних мембран. Поряд з цим, силiмарин може безпосередньо iнкорпоруватися в мембрану, попереджаючи виникнення порушень в лiпiдних фракцiях, вiдповiдальних за пiдтримку нормальної плинностi мембрани [5]. Цiкавим є i те, що силiмарин чинить цитопротекторну дію не лише по вiдношенню до клiтин печiнки, але й серця. Доклiнiчнi дослiдження продемонстрували, що силiмарин ефективно захищає кардiомiоцити вiд окисного стресу, викликаного дiєю доксорубiцину — потужного цитостатичного препарату [16].
Гепатопротекторний ефект силiмарину. Здатнiсть силiмарину захищати клiтини печiнки вiд рiзних несприятливих впливiв (дiї токсинiв, радiацiї, наслiдкiв iшемiї, вiрусного пошкодження) — доказаний у великiй кiлькостi експериментальних i клiнiчних дослiджень. В його основi лежать антиоксидантнi ефекти, пiдвищення вмiсту глутатiону, який здiйснює детоксикацiю гiдроперекисiв, блокування захоплення токсинiв гепатоцитами, пригнiчення вироблення лейкотрiєнiв з полiненасичених жирних кислот в печiнцi, стимуляцiя синтезу протеїну в гепатоцитах. У пацiєнтiв з алкогольною хворобою печiнки i хронiчним гепатитом В i С при застосуваннi силiмарину також вiдзначали достовiрне пiдвищення в сироватцi кровi каротиноїдiв, якi є потужними антиоксидантами. Стимуляцiя регенерацiйних процесiв в печiнцi пов’язана зi здатнiстю силiмарину посилювати синтез рибосом, протеїну i ДНК в уражених тканинах. У пацiєнтiв з гострим вiрусним гепатитом B i С, якi отримували щодня 420 мг силiмарину на протязi 1 мiсяця, встановлено бiльш швидке вирiшення симптомiв, обумовлених затримкою жовчi (темна сеча, жовтяниця, пожовтiння склер), нормалiзацiя рiвней бiлiрубiну i АСТ [3–5].

Рекомендовано Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я (ВООЗ)
Показання для застосування силімарину підтверджені даними численних клінічних досліджень та узагальнені в монографії ВООЗ по обраним лікарським рослинам [3]. Силімарин має антиоксидантний, мембраностабілізуючий, антитоксичний, гепатопротекторний, протизапальний, антиалергічний та антифібротичний механізм лікувальної дії [2, 3].

Найбiльш вражаючий антитоксичний ефект силiмарин демонструє при отруєннях грибами роду Amanita — мухоморами та блiдою поганкою (мiстять два надзвичайно потужних гепатотоксини — аманiтин i фалоїдин, якi iнгiбують активнiсть РНК-полiмерази в гепатоцитах та призводять до загибелi клiтин через 12–24 години). Летальнiсть при вживаннi цих грибiв становить близько 30 %. Згiдно з даними, представленими в монографiї ВООЗ, в результатi численних дослiджень випадкiв отруєння грибами роду Amanita з токсичним ураженням печiнки введення силiбiну внутрiшньовенно в дозах 20 мг/кг маси тiла на добу сприяло рiзкому зниженню смертностi i не супроводжувалося побiчними ефектами [3]. По даним F. Enjalbert, який представив результати ретроспективного аналiзу iсторiй хвороб 2108 пацiєнтiв, госпiталiзованих протягом 20-рiчного перiоду в Пiвнiчнiй Америцi i Європi з отруєнням аманiтотоксинами, застосування силiбiну було одним з найбiльш ефективних терапевтичних заходiв.
Антитоксична активнiсть силiмарину реалізується за рахунок його здатності перешкоджати проникненню в гепатоцити токсинiв шляхом блокування їх мiсць зв’язування, пригнiчення метаболiчної активацiї токсинiв i дiї транспортних протеїнiв в мембранi.
Силiмарин проявляє антитоксичну дiю в вiдношеннi багатьох шкiдливих для печiнки речовин: лiкiв, ароматичних вуглецiв, алкоголю. У дослiдженнi G. Palasciano за участю 60 пацiєнтiв з порушеною функцiєю печiнки, якi довготривало приймали психотропнi препарати (амiтриптилiн, фенотiазини чи бутирофенони), для вiдновлення функцiї гепатоцитiв використовували силiмарин в дозi 800 мг/добу протягом 3–6 мiсяцiв. Було вiдзначено нормалiзацiю рiвнiв АсАТ, АлАТ i малонового дiальдегiду (МДА — кiнцевого продукту перекисного окислення ненасичених жирних кислот) [7].

NB! Нове медичне призначення

ГЕПАМАРИН може бути рекомендований в якості цитопротектора при наркоз-індукованих порушеннях функції нейронів та гепатоцитів, анестезіологічних ускладнень під час та після загальної анестезії пропофолом, кетаміном, тіопенталом натрію (когнітивно-мнестичних змін, підвищення рівня трансаміназ, кортизолу, глюкози). Зокрема, у результаті експериментального доклінічного дослідження цитопротекторної дії Гепамарину було доведено, що лікувально-профілактичне застосування засобу у рекомендованій середньодобовій дозі (135 мг силімарину або 3 таблетки Гепамарину на добу) протягом трьох діб до хірургічного втручання із застосуванням засобів загальної анестезії чинить цитопротекторну дію. Отримані дані свідчать про зменшення постнаркозного неврологічного дефіциту та відновлення стану ЦНС (рухової активності та вегетативних реакцій), а також рівнів АлАТ, АсАТ і глюкози у крові до фізіологічного рівня [15].

Вживання силiмарину (перорально по 140 мг 3 рази на добу протягом 30 днiв) у пацiєнтiв, що пiддавалися довготривалому професiйному отруєнню парами толуолу та ксилолу, полiпшує функцiю печiнки, нормалiзує рiвнi бiлiрубiну, печiнкових трансамiназ i кiлькiсть тромбоцитiв [8]. Гепатопротекторна дiя силiмарину у комплекснiй терапiї пацiєнтiв з алкогольним гепатитом i цирозом представлена в численних рандомiзованих клiнiчних випробуваннях. Як правило, пацiєнти отримували силiмарин в дозi 280–420 мг/добу на протязi 3–6 мiсяцiв. Спостерiгалася нормалiзацiя рiвня бiлiрубiну, АсАТ, АлАТ, зниження концентрацiї i гамма-глутамілтрансферази (ГГТ) i N -термiнального пропептида колагену III типу (маркера активного фiброгенезу), полiпшення гiстологiчної картини печiнки.
Сприятлива дiя силiмарину на обмiн речовин проявляється зниженням рiвню глюкози кровi та зменшенням резістентності тканин до iнсулiну. Цi ефекти реалiзуються за рахунок його антиоксидантного та протизапального ефектiв, зменшення накопичення жиру, а також активацiї експресiї гена iнсулiну β-клiтинами пiдшлункової залози. В рамках рандомiзованого, подвiйного слiпого, плацебо-контрольованого дослiдження за участю 51 пацiєнта з цукровим дiабетом II типу в дослiджуванiй групi в результатi лiкування силiмарином в дозi 600 мг/добу протягом 6 мiс. спостерiгалося зниження рiвнiв HbA1c (на 1 %) та глюкози в кровi натще (на 1,3 ммоль/л) [9].
В лабораторних дослiдженнях, проведених на рiзних моделях токсичного ураження печiнки, встановлено, що введення силiмарину в значнiй мiрi зменшує ураження печiнки, iндуковане чотирихлористим вуглецем (CCl4), парацетамолом, амітриптиліном, еритромiцином, галактозамiном, бутiлпероксiдом, етанолом, D-галактозамiном, фторотаном, полiциклiчними ароматичними вуглеводами, токсичними металами (церiєм, празеодимом, лантаном i талiєм) [7–9].

Протизапальна i антиалергiчна активнiсть силiмарину
Силiмарин володiє iнгiбiторним ефектом щодо вивiльнення гiстамiну з базофiлiв, гальмує мiграцiю нейтрофiлiв та активнiсть клiтин Купфера, пригнiчує активнiсть лейкотрiєнiв, лiпоксигенази i простагландинсинтетази в макрофагах печiнки. Ряд iмуномодулюючих ефектiв силiмарину був продемонстрований в клiнiчних дослiдженнях у пацiєнтiв з хронiчною алкогольною хворобою печiнки з супутнiми iмунологiчними порушеннями — посилення лектин-iндукованої пролiферативної активностi лiмфоцитiв, нормалiзацiя вмiсту CD3-клiтин (початково знижених) i CD8-клiтин (початково пiдвищених). Силiмарин в низьких дозах пригнiчує функцiю Т-лiмфоцитiв, що беруть участь в аутоiмунних реакцiях [10]. Таким чином, можна зробити висновок про ефективнiсть iмуномодулюючої дiї силiмарину не тiльки при iзольованих ураженнях, а навiть серед пацiєнтiв з супутньою патологiєю.
Антифiбротичнi ефекти силiмарину
Наслiдком фiброзу печiнки є ремоделювання архiтектонiки з розвитком портальної гiпертензiї та печiнкової недостатностi. При пошкодженнях тканини печiнки (алкоголь, вiрусна iнфекцiя, аутоiмунний гепатит, лiкарськi ураження, жирова хвороба печiнки, холестаз) починається типовий процес репаративної регенерацiї — вiдбувається активацiя зiрчастих клiтин i їх трансформацiя в мiофiбробласти, пролiферацiя, мiграцiя в зони пошкодження i збiльшення продукцiї фiбрилярних компонентiв екстрацелюлярного матриксу. Центральною подiєю фiброгенезу вважають трансформацiю зiрчастих клiтин печiнки в мiофiбробласти, якi вiдповiдають за вiдкладення колагенових волокон в печiнцi. Силiмарин пригнiчує NF-κB i протеїнкiнази, залученi в процеси сигнальної трансдукцiї i таким чином гальмує пролiферацiю зiрчастих клiтин печiнки i трансформацiю їх в мiофiбробласти та знижує накопичення колагену. Таким чином силiмарин сповiльнює та навiть пiддає зворотньому розвитку фiброз печiнки [2, 3, 5, 8].
Антиiшемiчнi ефекти силiмарину
Експериментально встановлена здатнiсть силiмарину знижувати ступiнь iшемiчного ураження печiнки. Силiмарин пiдсилює синтез рибосомальної РНК за допомогою активацiї ДНК залежної РНК-полiмерази I — зв’язується з регуляторною субодиницею ферменту в мiсцi зв’язування естрогенiв, дiючи як стероїдний ефектор. Посилення синтезу рибосомальної РНК в печiнцi стимулює утворення зрiлих рибосом, а отже — бiосинтез протеїну i процеси регенерацiї в печiнцi при iшемiї [2, 5, 8].

Безпека i переносимiсть

В експериментальних доклiнiчних та численних клiнiчних дослiдженнях продемонстровано вiдсутнiсть токсичностi силiмарину навiть при застосуваннi в високих дозах (1500 мг/добу). Нульова токсичнiсть i добра переносимiсть силiмарину вiдзначається у всiх публiкацiях — i в окремих клiнiчних дослiдженнях, i в оглядових роботах, i в систематичних оглядах [14].

При прийомi препарату у високих дозах можливий послаблюючий ефект внаслiдок посилення секрецiї i видiлення жовчi. У 2 дослiдженнях, в яких безпека i ефективнiсть силiмарину були оцiненi у понад 3500 пацiєнтiв з рiзною патологiєю печiнки, які використовували препарат у дозi 560 мг/добу протягом 8 тижнiв — легкi побiчнi ефекти з боку ШКТ вiдзначенi у 1 % пацiєнтiв. Представленi данi про високу безпеку i добру переносимiсть силiмарину набувають ще бiльшу значимiсть з урахуванням значних обсягiв споживання препарату — його приймають до 30–40 % пацiєнтiв з хворобами печiнки [2, 3, 5].

ГЕПАМАРИН сприяє нормалізації функціонування печінки та жовчного міхура та може бути рекомендований при захворюваннях жовчного міхура (дискинезіях по гіпо- та гіпермоторному типу, холециститах), гострих та хронічних гепатитах (вірусних, алкогольних, токсичних, аутоімунних), при отруєннях грибами роду Amanita (мухомори та бліда поганка), при вживанні гепатотоксичних ліків (антибіотиків — тетрациклінів та аміноглікозидів, транквілізаторів, антидепресантів, нестероїдних протизапальних, знеболюючих та анестетиків), при гемохроматозі, хворобі Вільсона -Коновалова та природженому фіброзі печінки, при аутоімунних захворюваннях печінки.

В останнi роки iнтерес до силiмарину зростає завдяки виявленню нових властивостей сполуки i перспективних областей терапевтичного застосування: це взаємодiя з рецепторами стероїдних гормонiв, модуляцiя транспортерiв лiкарських засобiв, регуляцiя апоптозу i процесу запалення, нейропротекторна i нейротропна активнiсть, гiпохолестеринемiчна, протиракова, протидiабетична i кардiопротекторна дiя [11–13]. В даний час активно проводяться клiнiчнi випробування силiмарину у пацiєнтiв з онкологiчною патологiєю (в якостi протипухлинного засобу i ад’ювантної терапiї), ВIЛ-iнфекцiєю, цукровим дiабетом, гiперхолестеринемiєю, бронхiальною астмою [11, 14]. Продемонстровано дiю силiмарину, як безпечного галактогену — речовини, що збiльшує видiлення молока молочними залозами у годуючих матерiв [15]. У 2018 р. був виявлений iмунодепресивний ефект силiмарину: сповiльнення пролiферацiї T-лiмфоцитiв i зменшення експресiї прозапальних цитокiнiв. За рахунок цього знижувалася активнiсть iмунної реакцiї органiзму на здоровi тканини при аутоiмунних захворюваннях [14].

ГЕПАМАРИН — препарат фiрми Biodeal Pharmaceuticals Ltd, що виготовляється за мiжнародними стандартами ВООЗ (WHO), GMP и ISO. ГЕПАМАРИН мiстить 56,25 мг екстракту розторопшi плямистої, що дорiвнює 45 мг (80 %) стандартизованого силiмарину. ГЕПАМАРИН виробляється з сировини фармакопейного класу WHO. ГЕПАМАРИН має антиоксидантний, мембраностабiлiзуючий, антитоксичний, цитопротекторний, гепатопротекторний, протизапальний, антиалергiчний та антифiбротичний механiзм лiкувальної дiї. ГЕПАМАРИН володiє доведеною ефективнiстю при цiлiй низцi станiв, зокрема, при пошкодженнях печiнки та жовчного мiхура, при гострих та хронiчних вiрусних гепатитах А, В, С, D та Е, стеатогепатитi. Крiм того, ГЕПАМАРИН може застосовуватися в комплекснiй терапiї цирозiв рiзного походження (вiрусному, алкогольному, токсичному, бiлiарному, аутоiмунному), гемохроматозi, при токсичних ураженнях печiнки (отруйними грибами, лiками, етанолом, D-галактозамiном, полiциклiчними ароматичними вуглеводами, пестецидами, фторотаном, залiзом, рiдкоземельними металами (церiєм, празеодимом, лантаном), тяжкими металами (талiєм), при алергiчному та аутоiмунному гепатитi (в тому числi iндукованому лiками), хворобi Вiльсона-Коновалова та природженому фiброзi печiнки. Також ГЕПАМАРИН рекомендовано вживати при лiкуваннi гепатотоксичними препаратами (в тому числi тетрациклiнами, амiноглiкозидами, нестероїдними протизапальними, знеболюючими та психотропними засобами) для того, щоб нiвелювати шкiдливий вплив лiкувальних засобiв на печiнку та жовчний мiхур.

ГЕПАМАРИН запобiгає розвитку фiброзу печiнки при гепатитах та гепатозах рiзного походження, оскiльки вiдомо, що фiброз — оборотний процес, якщо вдається видалити або контролювати етiологiчний фактор.
ГЕПАМАРИН застосовується у дiтей старше 12 рокiв та дорослих по 1 таблетцi (45 мг) пiд час їжi 3 рази на добу, запиваючи водою, не менше 1 мiсяця (або за схемою, що рекомендує лiкар).
ГЕПАМАРИН добре переноситься, має високий профiль безпеки, може застосовуватися довготривало.
ГЕПАМАРИН захищає печiнку вiд ушкоджень рiзної етiологiї — токсичних, вiрусних, онкологiчних, радiацiйних, аутоiмунних, iшемiчних та може бути рекомендований широкому колу пацiєнтiв.

Список лiтератури:

Silybin, a major bioactive component of silybum marianum /L. Gaernt.,Bijak M. //Chemistry, bioavailability and metabolism molecules. — 2017. — Nov №11. — P.19-42. doi: 10.3390/molecules2211194.
Силимарин: эффекты и механизмы действия, клиническая эффективность и безопасность. Часть I. / Юрьев К.Л. // Укр. мед. часопис. — 2010. — № 2 (76). — С. 71–75. http://www.umj.com.ua/article/3028.
WHO monographs on selected medicinal plants. Fructus Silybi Mariae. World Health Organization, Geneva. — 2002. — Volume 2. — Р. 300–316. http://apps.who.int/medicinedocs/en/d/Js4927e/29.html.
Silymarin, the antioxidant component and Silybum marianum extracts prevent liver damage. / Shaker E, Mahmoud H. // Food Chem. Toxicology. — 2010. — № 3(48). — Р. 803-806. doi: 10.1016/j.fct.
Silymarin and its role in chronic diseases /Amteshwar S. Jaggi // Advances in experimental medicine and biology. — 2016. — Т. 929. — С. 25–44. — ISSN 0065-2598. — doi:10.1007/978-3-319-41342-6.
Treatment of amatoxin poisoning: 20-year retrospective analysis / Enjalbert F., Rapior S., Nouguier-Soulé J., Guillon S//Clinical toxicology. — 2002. — 40(6): Р.715–757.
Protective effects of silymarin derivative on ethanol-induced oxidative stress in liver. Das S., Vasudevan D. Biochem. Biophys. 2006 Oct;43(5):P.306-311.
Pradhan S.C., Girish C. / Hepatoprotective herbal drug, silymarin from experimental pharmacology to clinical medicine// Indian J. Medical resultat — 2006.- 124(5): P.491–504 (http://www.icmr.nic.in/ijmr/2006/november/1103.pdf).
Silybum marianum and its main constituent, silymarin, as a potential therapeutic plant in metabolic syndrome: A review. / Tajmohammadi A., Razavi B. Phytother Res. 2018 Oct;32(10):1933-1949. doi: 10.1002/ptr.6153.
S. Anaraki, M. Gharagozloo. Silymarin impacts on immune system as an immunomodulator: One key for many locks // International Immunopharmacology. — 2017-09-01. — Vol. 50. — P. 194–201. — ISSN 1567-5769. — doi:10.1016/j.intimp.2017.06.030.
K. Mastron, Kodappully S. Siveen, Gautam Sethi, Anupam Bishayee. Silymarin and hepatocellular carcinoma: a systematic, comprehensive, and critical review // Anti-Cancer Drugs. — 2015-6. — Т. 26, вып. 5. — С. 475–486. — ISSN 1473-5741. — doi:10.1097/CAD.
Ferenci P., Scherzer T.M., Kerschner H. et al. (2008) Silibinin is a potent antiviral agent in patients with chronic hepatitis C not responding to pegylated interferon/ribavirin therapy. Gastroenterology, 135(5): P.1561–1567.
Mudit V., Ram P. Silymarin inhibits ultraviolet radiation-induced immune suppression through DNA repair-dependent activation of dendritic cells and stimulation of effector T cells // Biochemical Pharmacology. — 2013-04-15. — Т. 85, вып. 8. — С. 1066–1076. — ISSN 1873-2968. — doi:10.1016/j.bcp.2013.01.026.
The Natural Agonist of Estrogen Receptor β Silibinin Plays an Immunosuppressive Role Representing a Potential Therapeutic Tool in Rheumatoid Arthritis // Frontiers in Immunology. — 2018. — Т. 9. — С. 1903. — ISSN 1664-3224. — doi:10.3389/fimmu.2018.01903.
Iнформацiйний лист про нововведення в системi охорони здоров’я / Цитопротекцiя наркоз-iндукованих порушень гепамарином // Н. Цубанова, Н. Кононенко, Е . Чернявскi. — 2019. — 6 с.
Cecen E., Dost T., Karul A., Ergur B., Birinsiogly M. Protective effects of silymarin against doxorubicin-induced toxicity. Asian Pacific J. Cancer Prevent. 2011. vol. 12. P. 2797-2704.

Ірина Кучма, кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної імунології та мікробіології ХМАПО

Поділитися статтею з друзями