X

Для доступу до архівного номеру журналу введіть, будь ласка, Вашу електронну адресу

Введіть ваш Email

X

Підписка на електронну версію журналу "Сучасна фармація"


Введіть ваше ім'я


Введіть ваше прізвище


Введіть вашу спеціальність


Введіть вашу спеціалізацію















Введіть ваш Email


Введіть ваш телефон

Телефон повинен містити код країни

наприклад: +380 99 999 9999


Введіть Область/місто/селище, де ви проживаєте


Введіть ваше місце роботи


Системи охорони здоров’я у світі: історія формування

Скільки існує країн у світі стільки й особливостей влаштування та функціонування їх систем охорони здоров’я. Подекуди уся система може бути представлена одним єдиним лікарем залишеного взагалі без будь-якого забезпечення, в той час як в інших країнах - цілої низкою ультрасучасних лікарень та дослідницьких установ. Тому, починаючи цикл статей про структуру систем охорон здоров’я різних країн, перш за все пропонуємо з’ясувати, що взагалі повинно входити до їх складу та які стандарти їх функціонування існують наразі у світі.

Отже, Система охорони здоров'я складається з усіх організацій, інститутів, ресурсів і людей, основною метою яких є поліпшення здоров'я населення. Для її задовільного функціонування необхідні кваліфікований персонал, фінансові кошти, обладнання, медикаменти, інформаційне та статистичне забезпечення, засоби транспорту та комунікації, та у першу чергу ефективне управління та комунікація між усіма наведеними ланками. Необхідно, щоб така система була в змозі швидко реагувати та надавати якісні й ефективні з економічної точки зору послуги щодо належного лікування людей.

Поганий стан систем охорони здоров'я в багатьох країнах, що розвиваються є однією з найбільших проблем на шляху розширення доступу до основних видів медико-санітарної допомоги. Однак проблеми в області систем охорони здоров'я не обмежуються тільки бідними країнами. У деяких економічно розвинутих країнах великі групи людей також не мають доступу до медико-санітарної допомоги через несправедливу організацію соціального захисту.

В цілому, все ширше визнається той факт, що для підтримки та поліпшення здоров'я людей в світі уряди держав повинні створити надійні і дієві системи охорони здоров'я, що забезпечують ефективну профілактику і лікування хвороб для всіх груп населення, незалежно від їхнього соціального статусу. Зміцнення систем охорони здоров'я означає подолання основних труднощів, пов'язаних з кадровим забезпеченням охорони здоров'я, застарілістю та недостатнім розвитком існуючою інфраструктури, дефіцитом матеріально-технічного та медикаментозного забезпечення, неефективним відстеженням прогресу і ефективності фінансування.

 

Зародження сучасних моделей систем охорони здоров’я

Кінець 19 - початок 20 століття характеризувався не лише цілою низкою вирішальних історичних подій, але й початком масштабного реформування соціальної сфери провідних держав того часу. Одним з основних стимулів, що започаткував створення державних систем соціального страхування та охорони здоров’я став ріст кількості представників робітничого класу. Тривала та важка праця в незадовільних умовах часто призводила до травмування та розвитку багатьох захворювань. Задля заспокоєння зростаючого занепокоєння працівників урядам держав довелося терміново починати створення національних систем страхового гарантування. Таким чином, започатковані ще у ті часи моделі можна поділити на 3 основні класи:

  1. Державна, або система Беверіджа (Великобританія)
  2. Страхова, або система Бісмарка (Германія)
  3. Ринкова, або приватна система (США)

Поговоримо про кожну з цих моделей більш детально. Тах хронологічно першою була саме модель тогочасного канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка. "Єдиним способом можна уникнути втрат серед робітничого класу, - писав Бісмарк у листі до міністра торгівлі, - це перехопити ініціативу у соціалістів та здійснити їх вимоги щодо запровадження соціального страхування, що мають цілком законний вигляд і можуть бути втілені у життя в інтересах зміцнення держави та суспільного порядку".

Дотримуючись цієї концепції та незважаючи на опозицію з боку Рейхстагу, канцлер Бісмарк менш ніж за десять років створив завершену систему соціального страхування: закон про страхування на випадок хвороби (1883 р.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.), закон про страхування на випадок старості та інвалідності (1889 р.).

Система Бісмарка відзначається чотирма фундаментальними принципами:

- забезпечення засноване виключно на праці і тому обмежене лише тими особами, які зуміли завоювати це право своєю працею;

- обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням;

- забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;

- забезпеченням управляють самі працедавці та наймані працівники.

 

Фундаментальною новацією Бісмарка стало положення про запровадження обов'язкового характеру системи соціального страхування. Ідея соціального страхування була прийнята консервативним суспільством Німеччини часів Бісмарка тому, що вона пропонувала маловитратний механізм, здатний задовольнити деякі соціальні потреби і водночас передати соціальне управління в руки працедавців і працівників - платників внесків задля своїх же власних пенсій.

 


Це цікаво!

Отто фон Бісмарк (1815-1898) - німецький державний і політичний діяч, “залізний канцлер”. Основна мета соціальної політики Бісмарка полягала у створенні міцнішого зв'язку громадян з державою. Закон про медичне страхування був першим з пакету законів, ухвалених 1883 року. Програма мала надати медичне забезпечення більшій частини німецьких працівників.  Були створені медичні служби на місцевому рівні, внески мали робитись як робітниками, так і працедавцями. Працедавці мали сплачувати 1/3 внеску, а працівник 2/3 від встановленого внеску.Також були закріплені мінімальні виплати за лікарняним до 13 тижнів.


 

Дещо пізніше, вже у 40-х роках 20 століття реформування своєї системи почала Великобританія. Один з провідних державних діячів того часу Лорд Беверідж виправдовував більш активне втручання держави у соціальне життя, якщо таке втручання не буде посяганням на особисту ініціативу: "Створюючи систему соціального страхування, держава не повинна придушувати дух підприємництва та ініціативи у сенсі особистої відповідальності; запроваджуючи національний прожитковий мінімум, держава повинна стимулювати особисті прагнення кожного індивідуума добиватися для себе і своєї сім'ї більшого доходу, ніж цей мінімум".

 

Стосовно всього кола соціальних реформ Беверідж відзначав, що неможливо гарантувати забезпечення населенню, якщо сплачується допомога лише тим людям, які потерпають від нужди. Забезпечення повної зайнятості - ось що, за Беверіджем, є головним: справне забезпечення випливає з права на працю. Тут Беверідж був першим серед тих, хто це визнав. План Беверіджа визначав три головних принципи, що лежать в основі організації системи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграція.

 

Принцип універсальності забезпечення означав розрив з традиційною логікою системи Бісмарка - забезпечення лише працюючих - і гарантував забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. У Великобританії було запропоновано повну систему забезпечення на будь-який випадок, як-то - здоров'я, індивідуальний, сімейний дохід для всіх людей, які опинилися у скрутному становищі. Отже, заснована на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, ця політика соціального забезпечення цілого суспільства поклала початок утвердженню права на працю, медичні послуги, мінімальний гарантований дохід.

 

Другий принцип єдності у забезпеченні включає декілька понять, а саме: адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи. Беверідж добре знав систему Бісмарка, яка прив'язувала внески і виплати до заробітної плати, але відмовився від неї. Адже дієвість системи соціального страхування повинна визначатися на підставі її спроможності боротися з убогістю та бідністю, а не лише за здатністю підтримувати рівень життя працюючих. Йшлося про те, щоб допомога знаходилась у прямій залежності не від заробітної плати або рівня втрати працездатності, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Це означало також, що допомога повинна бути достатньою як за обсягом, так і за якістю. Лише подальший розвиток страхування зможе дозволити встановити пропорційну залежність між допомогою, яка замінила заробіток, та сумою яку особа одержувала до настання страхового випадку.

 

Принцип єдності означав також єдиний характер організації системи, заснованої на єдиному внеску до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, що фінансувалась із суспільних фондів (державного бюджету). Управління цією системою необхідно було доручити державним органам під керівництвом одного з міністерств, компетентних у сфері соціального забезпечення.

 

Третій принцип інтеграції означав, що Беверідж висловився за інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги і ощадних кас. Лише такий підхід, на його думку, давав можливість подолати соціальне свавілля, яке часто супроводжувало соціальну допомогу. Система Беверіджа, таким чином, зблизила соціальне страхування з соціальною допомогою, обґрунтовуючи це справжнім дієвим правом, скористатись яким людина могла б у будь-який час. Принцип інтеграції передбачав координацію трьох головних політичних напрямів: соціальної політики, заснованої на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та політики повної зайнятості, які впроваджувалися національною службою охорони здоров'я та державною службою зайнятості. Ці три стовпи справжньої політики забезпечення, об'єднані разом, повинні були подолати головні фактори соціальної незабезпеченості.

 


Це цікаво!

Уільям Генрі Беверидж (1879-1963) - відомий англійський економіст. Будучи головою спеціального комітету, у 1942 підготував звіт про “Соціальне страхування та інші види соціального обслуговування”. У ньому пропонувалося, щоб всі люди працездатного віку платили щотижневі внески у національний страховий фонд, який би в свою чергу забезпечував надання матеріальної допомоги  хворим, безробітним та пенсіонерам. Беверидж стверджував, що ця система зможе забезпечити мінімальний рівень життя, «нижче якого ніхто не повинен падати». Він рекомендував уряду знайти шляхи боротьби з «п'ятьма гігантами на шляху реформування»: злиднями, хвороба, невіглаством, убогістю і неробством. Беверидж також зазначив на необхідності створення Національною служби охорони здоров'я, політика якої на той час вже розроблялася у стінах міністерства охорони здоров'я Великобританії


 

США - кардинально інший підхід?

На відміну від Великобританії та Германії, що були засновниками систем державного фінансового гарантування, США і сьогодні залишається єдиною промислово розвиненою націює, яка не гарантує своїм громадянам універсальної і всеосяжної системи медичного страхування. Незважаючи на вражаючі успіхи американської охорони здоров'я та системи медичних послуг, мільйонам американців вони недоступні, через їх надзвичайно високу вартість. Бюро перепису населення США опублікувало дані, згідно з якими в 2009 році не мали медичної страховки 50,7 мільйонів жителів (в тому числі 9,9 мільйонів негромадян), або 16,7% населення. Ще для 30% медична допомога надається в неповному обсязі

Так перша спроба тотального реформування системи охорони здоров’я США відбулася лише у 1960 роках, коли президент Ліндон Джонсон з метою допомогти пенсіонерам та малозабезпеченим ініціював створення державних програм Medicare та Medicaid.

Medicare - найвідоміша страхова державна програма для осіб старше 65 років, була запроваджена в 1967 р. До цього часу більшість (понад 50%) літніх жителів США не отримували належного обсягу медичних послуг. Відповідно до цієї програми здійснюється страхування всіх американців старше 65 років, а також тих, хто наближається до цього віку і має серйозні відхилення в стані здоров'я. Таким чином, в даний час більше 97% осіб похилого віку, а також 90% людей із захворюваннями нирок тяжкого ступеня і 3,6 млн інвалідів застраховані за цією програмою.

Державна програма Medicaid була введена роком раніше - у 1966 р. і передбачає страхування американців з бідних сімей. Під цю програму також потрапляють люди похилого віку, особи з каліцтвами, інваліди, вагітні та діти. Так, цією програмою було охоплено 33% новонароджених, 25% дітей всіх вікових груп, 40% хворих на ВІЛ.

Проте навіть введення цих програм не дозволило повністю забезпечити потребу соціально малозахищених пацієнтів у медичній допомозі. Тому, однією з головних обіцянок, з якою Барак Обама прийшов у Білий дім, було питання масштабної реформи сфери охорони здоров'я і медичного страхування. Головною метою реформи було скорочення кількості людей, які не мають можливості купити собі медичну страховку. Наприклад, згідно із законопроектом, з 1 січня 2014 року роботодавці та їх страховики більше не зможуть відмовляти працівникам у наданні медичної страховки або підвищувати страхові внески за неї у разі, якщо до моменту початку трудового договору у працівника вже було підтверджено тяжке хронічне захворювання (наприклад, СНІД, рак і т. д.)

Низка положень реформи набрала чинності вже в 2010 році. Страхові компанії відтоді не мали права відмовляти хворим людям в страховці, вводились обмеження на вартість страховки для людей з серйозними захворюваннями. Страховики також не могли відмовлятися надавати поліс хворим дітям. Батьки змогли вписувати в свої страхові плани дітей, поки тим не виповниться 26 років. Для людей, які живуть без страховки і страждають різними захворюваннями, створена спеціальна програма, в рамках якої вони можуть на пільгових умовах отримати страховку. Встановлені ліміти на вартість страховки, а також на вартість візитів до лікаря (в США страховка, як правило, покриває лише частину витрат, наприклад, дві третини, решту пацієнт виплачує сам).

 


Цікаво знати!

Перша в Америці медична страхова компанія - «Blue Cross, Blue Shield» - була некомерційною, і прекрасно працювала. Сьогодні ж абсолютна більшість американських медичних страхових компаній - комерційні організації, чий головний інтерес - власний дохід. А страховим компаніям всіх інших розвинених, індустріальних країн світу ЗАБОРОНЕНО отримувати прибуток зі страхування БАЗОВИХ медичні послуги. Крім того, їх страхові компанії (на відміну від американських) не можуть відмовитися прийняти клієнта, у якого діагнозірована серйозна хвороба. При цьому, європейська страхова компанія (на відміну від американської) оплачує лікарський рахунок миттєво. У Швейцарії - якщо страхова компанія не сплатить ваш рахунок через 5 днів, ви звільняєтесь від чергового внеску.


 

Таким чином, поговоривши сьогодні про основні моделі функціонування систем охорони здоров’я у світі ми побачили що вони нерозривно пов’язані з системами державних гарантій в цілому. В наступних статтях циклу ми більш детально поговоримо про кожну з країн засновників, та тих що потім перейняли ці системи, в тому числі Україну.

Даниил Іпполітов,  лікар,Обласна клінічна лікарня, Харків

 

Список літератури:

  1. “Модель Бісмарка і план Беверіджа”: https://pidruchniki.com/
  2. “Охорона здоров’я в США”: https://uk.wikipedia.org/
  3. “Исцеляя Америку. История системы здравоохранения в США”: https://www.svoboda.org/
  4. “История медицины”: https://uk.wikipedia.org/
  5. “Реформа охорони здоров'я та захисту пацієнтів у США”: https://uk.wikipedia.org/
  6. “Система охорони здоров'я в Сполучених Штатах Америки: страхування нації”: http://healthy-society.com.ua/