Приватні аптеки слобожанщини: ретроспектива

Фармацевтична галузь є потужною ланкою системи охорони здоров'я, що демонструє динамічний розвиток у будь-якій державі світу. Наша країна не є виключенням: Україна, що має власну фармацевтичну освіту, науку, виробництво, контроль якості, аптечну мережу, інформаційне поле, традиційно вважається фармацевтичною державою. Так само традиційно вітчизняною фармацевтичною столицею є Харків. І цей факт зобов'язує нас цікавитися і знати історію центра Слобожанщини, зокрема, у контексті розвитку аптечної справи.

Розвиток аптечної справи на Харківщині, як свідчать архівні дані, розпочався наприкінці ХVIII ст. Протягом своєї історії аптечна справа Слобожанщини безупинно перебувала в русі, об’єктивно залежала від соціально-економічного розвитку й історичних особливостей України.

Отже, злам ХVIII–ХІХ століть. Харків розвивається, розбудовується, зростає кількість його населення. Це створює передумови для відкриття певних закладів, в тому числі й аптек. Відомо, що у 1768 році імператрицею Катериною ІІ був підписаний указ про заснування в Харкові першої «казенної» аптеки. ЇЇ відкриття відбулося в 1778 році. Першим керівником першої «казенної» аптеки в Харкові став гезель Іван Лідерс, а у 1780 р. медична колегія призначила її керівником українця Петра Пискуновського, який до цього був гезелем Петербурзької нижньої аптеки. Аптека обслуговувала жителів міста, також на неї покладалося влаштування і утримання лікарень, притулків для інвалідів, сиріт міста Харкова і 15 повітів Харківського намісництва. Від моменту відкриття аптека розташовувалася в дерев'яному будинку за рікою Лопань, а з 1786 р. разом із лабораторією містилась у кам'яному будинку в Залопанській частині міста (зараз Клубний провулок). Для неї було споруджено спеціальне приміщення з додатковими кімнатами для службовців і створена хіміко-фармацевтична лабораторія для виробництва медикаментів, на прибудинковій території вирощувалися лікарські трави.

Кінець ХІХ століття позначився динамічним ростом у Харкові кількості населення, і діюча аптека вже не могла задовольнити потреби міста. Необхідність відкриття аптечних закладів спонукала ініціювання створення приватних, «вільних», аптек у Харкові, що посприяло поліпшенню лікарського забезпечення городян.

Права власників аптек були захищені державною аптечною монополією. Управління здійснювалося на основі «Аптекарского статуту», який був виданий 20 вересня 1789 р. та складався із 23 статей, основні положення якого не втратили актуальності й зараз.

Аптекарь должен иметь добрые, свежие, к употреблению годные и расходу соразмерные припасы и из таких приготовлять потребные сложные лекарства в таком только количестве, чтобы оные, пече чаяния испортившись, ни причинили ни самому убытку, ни вреда ближнему»; «аптекарь повинен прилежно смотреть за провизором, подмастерьями и учениками, чтобы успевали в фармацевтической науке и должность свою исполняли совершенно. Для вящей же общества к аптекам доверенности, не должен аптекарь принимать в услужение ни провизора, ни гезеля, который государственной медицинской коллегией или определенным на то штадт-физиком во своем звании не одобрен»; «аптекарям предписывать для больных лекарства и лечить оных запрещается».

Майбутні власники приватних аптек повинні були обов'язково отримати дозвіл від Міністерства внутрішніх справ за поданням губернських лікарських управ. Першу приватну аптеку очолив іноземець Георг Венцель, якого у квітні 1808 р. затвердили в аптекарському званні й надали дозвіл на відкриття приватної аптеки. Варто зауважити, що 27 вересня 1813 року Г. Венцель отримав дозвіл на відкриття ще однієї «вільної» аптеки – в Охтирці.

У квітні 1810 р. Г. Венцель, вже як власник аптеки, подав прохання дозволити надавати допомогу казенним закладам і протягом чотирьох років «безденежно отпускал лекарства в венерический лазарет Слободско-Украинского Приказа Общественного Призрения и благородным девицам в Институт с самого его открытия». До функцій аптеки належала і систематична перевірка та контроль забезпечення медикаментами лікарень.

19 травня 1819 р. від провізора Григорія Фідлера надійшло прохання стосовно дозволу на відкриття власної аптеки в Харкові. Оперуючи численними прохання медичних чиновників та жителів міста, у грудні того року він отримав дозвіл та відкрив другу «вільну» аптеку. Територіально вона розмістилася в кам'яному будинку за рікою Лопань на Великій Катеринославській вулиці у 3-й, Залопанській, частині міста.

Як свідчать архівні дані, відтоді зростає кількість бажаючих відкрити аптеку. Однак існуюча система отримання жаданого документа являла собою складну процедуру. Власники «вільної» аптеки неофіційно були зобов'язані виконувати певні вимоги, насамперед, надавати доброчинні знижки у придбанні ліків від 20 до 40% училищам Харківської губернії, Харківському колегіуму, Харківському інституту шляхетних дівчат та ін.

Про виконання умов надання знижок на медикаменти «вільними» аптеками звітувала адміністрація відповідних установ та закладів. Так, за свідченням архівних даних від 11 лютого 1841 р. директор Харківських училищ звітував Харківському громадському губернатору Семену Смірному, що для вихованців гімназії утримується ліків із «вільної» аптеки Ейзелера на суму 1000 асигнаційних рублів, і з кожного рубля надано знижку по 30 коп. Ще приклад: інспектор Харківського колегіуму звітував за три роки забезпечення закладу медикаментами. Документ, датований 9 лютого 1841 р., свідчить, що з «вільної» аптеки провізора Генріха Сартісона для хворих вихователів утримано такі суми: у 1838 р. – 965 руб. 85 коп., у 1839 р. – 532 руб. 80 коп., у 1840 р. – 270 руб. 40 коп.. У 1838 р. з кожного рубля вирахувана знижка по 32 коп., а в 1839-1840 рр. – по 30 коп. Г. Сартісон надавав послуги й Харківському інститутові шляхетних дівчат: у 1840 р. забрано ліків із аптеки на суму 3680 руб. 17 коп. зі знижкою 35 коп. з рубля. Витрати на ліки склали 2392 руб. 7 коп. Ректор Імператорського Харківського університету 11 березня 1841 р. доповідав, що «казеннокоштным» студентам надавалися ліки відповідно до контракту, підписаного провізором Карлом Ейзлером 10 лютого 1840 р., в якому зафіксовано зобов'язання відпускати ліки як для студентів, так і для клінічних інститутів при університеті з поступкою проти «Аптекарської такси» зі «сложных» медикаментів 40%, а з «простых» – 20% з рубля. Ця сума склала у 1838 р. – 657 руб., у 1839 р. – 1388 руб., у 1840 р. – 1450 руб.

«Вільні» аптеки починають відкриватися все частіше, хоча траплялися і відмови. Так, провізор А.Копер у 1822 р. зробив невдалу спробу відкриття третьої «вільної» аптеки, а провізору Е. Нельдіхену наприкінці 1827 рр. вдалося отримати дозвіл на відкриття – у січні 1829 р. нова «вільна» аптека почала працювати в Захарківській частині міста. Згодом провізором Г.Сартісоном було відкрито четверту «вільну» аптеку, яку він невдовзі продав. Власником став К.Ейзелер.

22 березня 1841 р. аптекар Отто Фрейндлінг звернувся до медичного департаменту з проханням про дозвіл відкрити в Харкові п’яту «вільну» аптеку, обіцяючи при цьому, що протягом 10 років буде відпускати ліки на 40% дешевше, ніж зафіксовано в «Аптекарській таксі» як «для арестантовь гражданского ведомства, находяшихся в Харьковском тюремном замке», так і для всіх існуючих казенних закладів у Харкові. Цей приклад цікавий тим, що став чи не першим прикладом конкуретної боротьби: одночасно із Фрейндлінгом зробив спробу отримати дозвіл купець Август Шепп. Останньому було відмовлено на основі ст.185 «Зводу законів лікарських статутів», яка забороняла надавати право власності на відкриття аптек особам без звання фармацевта. У червні 1841 р. прохання аптекаря О.Фрейндлінга було задоволено з умовою виконання запропонованих ним умов знижок. Але новоспечений власник аптеки знов потрапив у тенета конкуренції: вже 4 серпня 1841 р. Харківському громадському губернатору від Г. Сартісона надійшло прохання дозволити відкрити аптеку О. Фрейндлінгу не в будинку Желтухіна (де планував останній), а не ближче, ніж біля Троїцького проходу, біля містка ріки Нетечі. Прохання мало доволі прозаїчне підгрунтя: Сартісон хотів убезпечити себе від збитків від функціонування поруч ще однієї аптеки. У свою чергу на ім'я Харківського громадського губернатора надіслав прохання аптекар А.Ейзелер – не дозволяти відкривати аптеку О.Фрейндлінгу в будинку Безходарного, як планувалося після звернення Сартісона. Дописувача спонукали ті ж причини, що і Сартісона, і натомість він пропонував розташувати аптеку О.Фрейндлінга ближче до ріки Нетечі, в домі купчихи Колупаєвої. Врешті, саме там і відчинила двері городянам п'ята «вільна» аптека.

Починаючи з 1850 р. прагнув відкрити шосту «вільну» аптеку провізор П.Давиденко, і тільки в грудні 1861 р. Міністр внутрішніх справ задовольнив його прохання. Але власники діючих аптек всіляко чинили опір стосовно місця розташування нової аптеки, намагаючись не допустити конкурента до центру міста. У грудні 1862 р. аптека відкрилася на Театральному майдані.

Сьома «вільна» аптека була заснована в Харкові 1870 р. На початку 1880-х років у місті було вже 10 «вільних» аптек, десятиріччям потому відкрилося ще три. У 1900 р. в Харкові функціонувало 19 «вільних» аптек, у 1902 р. їхня кількість досягла 23, у 1904 р. – 24, 1910 р. – 35; аптечних магазинів у 1904 р. працювало 32, а в 1910 р. – 42. При цьому в 1902 р. одна «вільна» аптека (без урахування двох гомеопатичних) обслуговувала 9776 жителів міста, у 1904 р. – 8596, у 1910 р. – 6710. Однак існуюча вибаглива регламентація цін на лікарські засоби, обумовлена новою «Аптекарською таксою» від 23 січня 1851 р., конкурента боротьба між власниками та майбутніми власниками «вільних» аптек, постійна загроза зменшення прибутків та товарообігу ускладнювала забезпечення населення лікарськими засобами.

Суттєвою проблемою була й недостатня забезпеченість кадрами. При цьому в більшості аптек становище працівників залишало бажати кращого, особливо це стосувалося низькокваліфікованої праці. Важкі умови праці аптекарських учнів знаходять підтвердження у багатьох джерелах того часу.

Лише в 6 аптеках з 23 була збережена друга зміна для учнів. Але учні часто працювали до 10-11 години ночі та залишалися іноді на нічні чергування. У більшості місцевих аптек для учнів існував порядок роботи 2 на 3, тобто 2 дні працювали з 8 години ранку до 10-10,5 години вечора, а третю добу відпочивали, але й при цьому учні іноді чергували. Зустрічалися аптеки, де учні працювали 3 на 4. В одній аптеці навіть 5 на 6, при 14-15-годинному робочому дні. Недільного та святкового відпочинку не було. Обідня перерва в більшості аптек тривала не більше двух годин… Учень отримува – 10 руб. в місяць, але були випадки, що учні, особливо учениці, перші півроку працювали безоплатно. Також практикувалося, що учні доплачували аптекарю за «прикріплення» і «навчання» суму розміром до 100 руб. На другий рік учень отримував до 20 руб. в місяць, максимальна оплата до кінця 3-річної практики учня становила 25-30 руб. Нічні чергування учнів харківських аптек входили в рахунок робочого дня і не оплачувалися.

Режим в аптеках для учнів був суворим. Учень був зобов'язаний з'являтися в аптеку вчасно. Під час роботи не мав права розмовляти з товаришем ні про що, крім роботи. Також повинні були підкорятися всім распорядженням власника, провізора і помічників. За незначні порушення дисципліни, помилки, які викликані втомою та інтенсивною працею (особливо після неспокійного чергування), аптекар міг зробити учню найсуворішу догану, накричати і дуже часто виникала загроза навіть звільнення. Якщо учень не з'являвся в аптеку через хворобу або з іншої законної причини, то і за це його чекала догана і навіть загроза відмови від наданого місця».

Всі аптеки працювали цілодобово. Робочий день фармацевта-службовця тривав 12-16 годин. Більше того, аптечні працівники двічі на тиждень повинні були залишатися на нічне чергування без додаткової оплати з обов’язковим виходом на роботу наступного ранку, що особливо виснажувало. Відсутність вихідних та святкових днів, низька заробітна плата, повна залежність від господаря у вигляді так званого пансіону – обов’язкового користування хазяйськими харчами і житлом, – все це робило життя фармацевтів вкрай важким, а саму професію не надто привабливою. І ще одна важлива деталь: тільки в 1920-і рр., тобто вже при радянській владі, вперше в аптечній практиці була порушена багатовікова традиція, згідно з якою помічник аптекаря впродовж всього робочого дня повинен був працювати стоячи.

Революційні події сприяли появі профспілкового руху серед аптекарів. Характеризуючи інкорпорацію аптек до революційного руху початку ХХ століття, принагідно зазначимо, що фармацевти завжди поділялися на дві категорії: аптеко-власників і фармацевтів-службовців. Організація під назвою «Фармацевтичне товариство», що існувала в той час, по суті об’єднувала аптеко-власників, які змогли після 1905 р. залучити до своїх лав чималу кількість фармацевтів-службовців, схильних до пошуків компромісу. Але вже з середини 1914 р. у зв’язку із загальним піднесенням робітничого руху частина харківських фармацевтів-службовців організувала нелегальну профспілку для захисту своїх інтересів. Спілка обрала виконавче бюро з п’яти чоловік, яке сприяло поширенню журналу «Життя фармацевта», а також відстоювало інтереси службовців, вимагаючи збереження роботи у дві зміни і збільшення заробітної плати. Спекуляція аптеками, гендлярство в аптеках у роки війни, нестача ліків примусили частину фармацевтів прийти до висновку, що аптеки слід муніципалізувати. Це питання широко обговорювалося у пресі й особливо на сторінках журналу «Життя фармацевта», але далі декларацій справа не просунулася. Це питання було вирішено вже після приходу до влади більшовиків.

  Якуба А. О., викладач кафедри філософії та соціології НФаУ