Майбутнє університету — власними руками

...1980 рік. Загальна площа всіх приміщень Харківського фармацевтичного інституту (ХФІ) складає 22 000 м². У маленькому, поки що непоказному ВНЗ, навчається всього лише 1600 студентів. Стан матеріальної бази вимагає термінового втручання. І щойно призначений ректор, В.П. Черних, вирішує: будівництву бути!..

Мине десять непростих років. 250 студентів, паралельно з основним навчанням, оволодіють будівельними спеціальностями. У вихідні та свята працюватимуть на будівництві всі співробітники ХФІ, їх рідні та друзі. І один за одним постануть на пустирі такі знайомі і рідні нам сьогодні: хімічний корпус (1985 р.), два гуртожитки по вулиці Тимурівців 11а, 11б (1988 і 1990 рр.) та технологічний корпус (1990 р.). Але ректор В.П. Черних разом із Л.М. Канцедалом (тоді — проректором з капітального будівництва, нині — проректором з адміністративно-господарської роботи) на цьому, звичайно ж, не зупинилися.

У неперервній, завзятій роботі минає ще двадцять п’ять років. І ось уже 17 500 студентів НФаУ забезпечені площею 105 000 м², в тому числі — п’ятьма гуртожитками.

Чи можна було на цьому поставити крапку?

Проректор з адміністративно-господарської роботи Л.М. Канцедал:

 Із самого початку роботи в нашому ВНЗ я був твердо переконаний у надзвичайній важливості створення для нього гідної матеріальної бази. На щастя, такої ж думки дотримувався Валентин Петрович. І, тридцять п’ять років тому, ми почали будувати: навчальні корпуси, гуртожитки... Та не зупиняємося з тих пір ні на мить! Ось нещодавно побудували склад для хімічних реактивів, проклали пішохідну дорогу до гуртожитків, що на вулиці Тимурівців, 11а, 11б, обладнали дві нові лекційні аудиторії в технологічному корпусі, завершуємо будівництво нового гуртожитку. Планів на майбутнє також вистачає: утеплення та розширення корпусів, поточний та капітальний ремонт тощо... »

Поява нового гуртожитку була лише питанням часу. Адже з кожним роком кількість студентів у НФаУ зростає, а тому було прийнято рішення про будівництво «студентської домівки», і у 2011 році до Міністерства охорони здоров’я України та АТ «Трест Житлобуд-1» полетіли листи з обґрунтуванням такої необхідності. Відповідь була позитивною — і сучасне будівництво на вул. О. Невського, 18 розпочалося. Звичайно ж, воно, як і в минулі роки, не було безхмарним. Але тим не менш стало на диво швидким. За словами А.В. Форостяної, інженера І категорії з нагляду за будівництвом гуртожитку, на початку квітня цього року була збудована лише так звана «коробка», поставлені вікна та двері. А всі внутрішні будівельні роботи вдалося завершити менше ніж за півроку! Отож, залишилося закупити меблі, обладнати кімнати усім необхідним. Але ж усере-дині гуртожитку — будівельне сміття, в приміщеннях брудно та захаращено. Та хіба це проблема для колективу НФаУ, для тих, хто у минулому власними руками зводив стіни гуртожитків та навчальних корпусів?

Звичайно, ні.

Так розпочалася історія суботників на будівництві нового гуртожитку.

Власне, фотографії перших їх учасників з’явились уже у доповіді Валентина Петровича 18 вересня. Адже саме напередодні, 16 вересня, всі співробітники корпусу, що на вул. Пушкінській, 53, під керівництвом ректора вирушили працювати на будівництво. У новому амплуа було трохи незвично, але цікаво та весело. Своїми враженнями поділилася перший проректор з науково-педагогічної роботи НФаУ, доктор фармацевтичних наук, професор А.А. Котвіцька:

 Атмосфера під час суботника на будівництві нового гуртожитку була дружньою та натхненною. Адже всі наші співробітники розуміють, яким важливим є вчасне завершення цього будівництва, знають, як чекають на це студенти НФаУ! Тому, звичайно ж, ми одразу підтримали таку важливу соціальну ініціативу Валентина Петровича й охоче взяли участь у проведенні суботника. Так, сьогодні НФаУ вже має 5 гуртожитків з загальною кількістю місць 2229. Але кожного року наша студентська фармацевтична родина невпинно зростає, а ми прагнемо до забезпечення студентів гідними побутовими умовами на всі 100%. Варто зазначити, що на навчання до нас приїжджають студенти не лише з усіх куточків України, а й із зарубіжних країн. І ми чудово розуміємо, що окрім створення найкращих умов для навчання, дуже важливо забезпечити студентів із інших міст та держав комфортними умовами проживання в Харкові. Тому й було нам так особливо приємно і радісно долучитися до роботи на будівництві!»

Гарний початок — половина справи. І добрий приклад. Тож допомагати на будівництві гуртожитку вирушила наступна, маленька, але не менш завзята команда співробітників кафедри органічної хімії. Очолили її провідний фахівець служби з виховної роботи та побуту студентів Ірина Іванівна Крісанова і доцент кафед-ри фармацевтичної хімії Василь Васильович Гриненко. А вже за тиждень «будівельники» охоче ділилися своїми враженнями.

Кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри органічної хімії П.С. Арзуманов:

 Неделя работы на строительстве общежития запомнилась мне многими веселыми, иногда курьезными моментами. Не все, конечно, было просто или легко, но, несомненно, движущей силой оставалось понимание того, что мы, сотрудники кафедры, своими руками помогли студентам, сделали свой вклад в развитие вуза. Порадовало и то, что работали дружно — коллектив у нас боевой!»

Вкотре передивляючись фотографії з нового будівництва та з цікавістю слухаючи розповіді про окремі моменти робочого процесу, колеги «будівельників» сучасності охоче згадували й свої студентські роки, що припали на часи великого будівництва минулого.

Кандидат хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії Т.В. Шпичак (Вошко):

 Восени 1984 року разом з однокурсниками я працювала на будівництві хімічного корпусу на Блюхера, 4. Дівчата, в основному, штукатурили, хлопці допомагали на більш важких роботах. До будівництва, до речі, долучали лише тих, хто гарно навчався. Адже працювали ми вдень, а ввечері треба було відпрацьовувати пропущені заняття, наздоганяти інших. Те будівництво нас, студентів, здружило, згуртувало. Крім того, у пам’яті залишилося багато веселих, навіть зворушливих моментів, наприклад, як викладачі з кафедр ботаніки та фармакогнозії пригощали нас цілющими трав’яними чаями, або як піклувалася про нас бригадир штукатурів — Марія Моїсеївна, яку потім, коли корпус був уже збудований, ми часто зустрічали на будівництві корпусу педагогічного інститу. Запам’яталася також завзятість і турбота старшого викладача кафедри фізвиховання Олега Миколайовича Ружицького. Такі спогади безцінні!»

Кандидат хімічних наук, доцент кафедри органічної хімії Л.М. Шемчук (Шляхтиченко):

 Коли нас, першокурсників, при формуванні груп поділили окремо на хлопців та дівчат, ми здивувалися. Але пізніше виявилося, що це було зроблено, щоб полегшити організацію майбутнього будівництва нових навчальних корпусів. Далі пам’ятаю, як нас відправили на навчання до ПТУ: дівчата опановували теорію та практику штукатурення. Після закінчення цього курсу ми навіть отримали відповідні документи! Згодом розпочалися наші будівельні будні. На важких ділянках працювали хлопці. Ми, дівчата, виконували допоміжні роботи. А власне штукатурити нам дозволили лише декілька разів: було цікаво і водночас трошки страшно: а що як недостаньою виявиться наша кваліфікація? Так, ті роки були для нас нелегкими, але, на мою думку, саме така спільна праця згуртувала наш курс так, як не об’єднують жодні труднощі навчання.»

А тим часом на будівництві гуртожитку на вулиці О. Невського, 18 продовжувала вирувати завзята робота, тільки вже за участі співробітників інших кафедр НФаУ. Лаборанти та аспіранти, професори та доценти об’єднаними зусиллями розчищали приміщення, виносили сміття, відмивали вікна...

Старший лаборант кафедри аналітичної хімії Н.М. Смєлова:

 Співробітники НФаУ — унікальні спеціалісти не лише у практичній фармації, навчанні та вихованні студентів, але й у багатьох інших сферах життєдіяльності. У цьому я вкотре переконалася протягом тижня участі у ремонтних роботах на будівництві нового гуртожитку. Від нашої кафедри разом зі мною працювали також доценти О.О. Алтухов та Е.Ю. Ахмедов. І я цілком згодна з думкою Ельшана Юнісовича, що не вирішивши проблеми проживання у Харкові студентів з інших міст та країн, ми не зможемо забезпечити найкращих результатів навчання. Адже нещодавно я і сама була студенткою, і теж жила у гуртожитку. Тому для мене таке будівництво — це, насамперед, ще один доказ того, що керівництво університету неабияк переймається не лише навчанням, але й побутом кожного студента. А доброзичлива, позитивна атмосфера, яка панувала на будівництві між працівниками НФаУ, вкотре доводить, що колектив унівеситету — одна команда, одна велика родина.»

Доктор фармацевтичних наук, завідувач кафедри товарознавства І.І. Баранова:

 Буквально через несколько дней после работы на строительстве нового общежития мы с коллегами посетили в рамках профориентационной работы медицинское училище г. Днепро-дзержинска. Нас много расспрашивали о НФаУ, среди прочих был задан и вопрос о жилье для иногородних студентов. И как же приятно было рассказывать о наших общежитиях, о том, что мы продолжаем их строить, делаем все для того, чтобы каждый студент чувствовал себя в Харькове, как дома. Ведь во время работы в общежитии нам очень понравилась и удобная планировка комнат, и прочные двери, и качество ремонта, и великолепные виды, открывающиеся из окон. Новое общежитие построено с любовью!»

Доктор фармацевтичних наук, професор кафедри товарознавства Св.М. Коваленко:

 Мне во время работы на строительстве общежития вспомнились студенческие годы, когда мы постоянно и с удовольствием участвовали в подобного рода мероприятиях, трудились весело и охотно. Было вдвойне приятно, что и сейчас сотрудники разных кафедр дружно и активно работали на строительстве общежития, были довольны работой, которую делали. Такие субботники важны и безусловно полезны. Ведь все это — для наших студентов, для будущего вуза.»

До речі, в минулому професорам і доцентам доводилося не лише працювати на будівництві, а й подорожувати до найвіддаленіших куточків СРСР, збираючи необхідні будівельні матеріали. Тоді «в нагоді» ставало все: від мужності та кмітливості чоловіків до нездоланної жіночої чарівності. Тому й спогадів про ті часи залишилося безліч. Ось що розповідає один із активних студентів-будівельників минулого, а сьогодні — кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри токсикологічної хімії В.І. Степаненко:

За роки будівництва корпусів та гуртожитків НФаУ я пройшов шлях від виконання підсобних робіт до оволодіння спеціальностями штукатура, каменяра та навіть монтажника вентиляційних систем. Такі от своєрідні кар’єрні сходи. Адже роботи було багато, і переважно важкої — відро розчину для штукатурення, наприклад, має вагу близько 20 кг. Пам’ятаю, як працювали на пилорамі, як обкопували сваї... Ми, студенти, були справжніми будівельниками-універсалами. А разом з нами охоче, завзято працювали професори та доценти. Тоді всіх нас об’єднувала одна думка — будували для себе, своїми руками створювали майбутнє університету. Власне до нашого ВНЗ мене і привело те будівництво. Тільки-но повернувшись зі служби в армії, в 1978 році я одержав запрошення на вступ до підготовчого відділення ХФІ. Як відомо, кадри вирішують все. На майбутньому будівництві потрібні були в першу чергу хлопці, і в цьому питанні інституту допомогло саме підготовче відділення. Потім, вже на першому курсі, нас відправили на навчання до ПТУ, а звідти — на будівництво. Це була справжня школа життя. Жаль лише, що навчатися у новому корпусі моїм однокурсникам так і не довелося — переїжджати до нього почали якраз після нашого випуску, у 1985-му...»

До розмови охоче приєдналися й інші співробітники кафедри токсикологічної хімії: професори Ірина Олександрівна Журавель, Володимир Степанович Бондар та Сергій Іванович Мерзлікін. У кожного — безліч веселих, незабутніх історій про будівництво минулого. Поділився своїми спогадами і доктор фармацевтичних наук, професор кафедри фармацевтичної хімії П.О. Безуглий:

 Трудно передать, сколько всего происходило на строительстве наших корпусов! Помню такой случай: зима, январские крепкие морозы, а наши студенческие стройотряды как раз делают лестничные клетки. Утром мне звонит Валентин Петрович и говорит, что работу надо останавливать — очень холодно, заболеют ребята. Вместе приходим на стройку, даем команду расходиться, а студенты с возмущением отвечают: «Как же мы здесь все бросим? А раствор что, пропадет?». И продолжают работать. Я был изумлен!

Конечно, сейчас времена другие. Но ведь и в те годы на строительство мы брали только отличников и хорошистов, чтобы они, занимаясь по вечерам, не отставали в учебе. А опыт такой работы, например, очень пригодился моему племяннику, который учился в нашем вузе и тоже работал на строительстве корпусов. Его, как фармацевта, сначала не захотели брать в молодежный строительный кооператив. А когда узнали, что он еще и каменщик, взяли сразу же! Так удалось приобрести собственное жилье в Киеве.

Не так давно мы с Валентином Петровичем решили вспомнить молодые годы и вместе с коллегами строили дорогу к общежитиям № 3 и 4. Помню, студенты очень удивлялись, когда видели своих преподавателей, доцентов и профессоров, за такой работой.

А я бы и сегодня от такого труда не отказался. Но вот о работе на новом строительстве узнал случайно — Евгений Владимирович Гладух (заведующий кафедрой промышленной фармации) рассказал. Я к Виктории Акоповне (заведующая кафедрой фармацевтической химии, профессор В.А. Георгиянц) с вопросом: «А как же я? Почему меня не записали?». Оказалось, что пока на строительство взяли наших аспирантов.

Надеюсь, что и они со временем обязательно оценят то, как приятно видеть хороший результат такой общей работы. Ведь сегодня в корпусе на Блюхера, 4 смотришь вокруг — такая красота там, где был когда-то пустырь, просто фантастика!»

Особливо вражає сучасний НФаУ тих, хто повертається до рідного навчального закладу через роки. Ось, наприклад, захоплений відгук випускників 1988 року Валентини Москаленко, Ірини Коломієць, Ольги Дідковської, Людмили Багути, Тетяни Перепелиці, Володимира Кононенко, Аліфермана Мірзаханова, Башира Кечерукова, Людмили Щербини, Тетяни Мартинюк:

 Двадцять років минуло після нашого випуску з ХФІ, і у травні 2008 року ми повернулися до Alma mater, тепер уже НФаУ, на традиційну ювілейну зустріч випускників. Начебто лише вчора ми всі разом працювали на будівництві навчальних корпусів, і ось вони перед нами — такі прекрасні і величні. Звичайно ж, з часів нашого випуску тут багато що змінилося, розвиток університету продовжується невпинно, але ж так приємно, що й ми впродовж студентських років доклали зусиль до його становлення. До того ж та робота на будівництві здружила нас і залишила безліч веселих та яскравих спогадів!»

Новий гуртожиток, розташований на вулиці О. Невського, 18, заплановано здати в експулатацію вже до кінця поточного року. 10 поверхів, 3043,5 м² житлової площі — ці цифри поки що лише цифри для тих, для кого вже зовсім скоро у цих стінах розпочнеться незабутнє студентське життя. Хтось знайде тут вірних товаришів, хтось закохається. А поки що... будівництво продовжується!

Кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри аптечної технології ліків ім. Д.П. Сала О.С. Шпичак:

 Раніше я багато чув про будівництво університетських корпусів та гуртожитків, що відбувалося у 80-ті роки, а от робота на будівництві нового гуртожитку стала для мене першим таким власним досвідом. Завдання у нас були найрізноманітніші, але ж немає нічого неможливого для злагоджених, спільних зусиль. Тому й враження від роботи на будівництві нового гуртожитку залишились найкращі!»

Кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри фармацевтичної хімії В.В. Гриненко:

 Протягом місяця на допомогу на будівництві нового гуртожитку долучалися по черзі співробітники кафедр університету. Щотижня — нова команда, але при цьому кожен працював сумлінно і охоче — поскаржитися не можу на жодного з них. Навпаки, усім хочу подякувати, і особливо — професору Володимиру Олександровичу Тіманюку, завідувачу кафедри фізики. Свого часу я брав участь у будівництві корпусу НФаУ, що на Блюхера, 4, та гуртожитків № 3 й 4. З тих пір, звісно, багато чого змінилося, але незмінним, на щастя, залишилося головне — щире бажання усіх співробітників НФаУ будувати майбутнє ВНЗ в усіх значеннях, у тому числі й власними руками.»

З 27 по 30 жовтня 2015 року ректор НФаУ, академік НАН України Валентин Петрович Черних прочитав студентам усіх курсів шість лекцій, присвячених 210-річчю фармацевтичної освіти в Україні. Впродовж цих днів більш ніж півтисячі студентів НФаУ, затамувавши подих, поринули у минуле, слухаючи лекції ректора. Серед багатьох важливих і цікавих моментів з’явилися в них і спогади про «велике будівництво» минулого. Дивуючись, впізнавали студенти професорів та доцентів на давніх чорно-білих фотографіях. Слухачі лекцій дізналися й про те, що ці події мали продовження й у сьогоденні НФаУ, коли у вересні-жовтні цього року співробітники університету дружно вирушили на допомогу на будівництво нового гуртожитку, що на вулиці О. Невського, 18.

Валентин Петрович пояснює таке завзяття просто:

 Університет, як багатогранний діамант, має багато векторів діяльності. Щоб сяяти, як зірка першої величини — треба багато зусиль всього колективу».

  І це правда. Разом ми — сила!