20-апр-2024
Епідемії, що вразили людство: вiд «Чорної смертi» до «Корони». Частина 2 – Холера
Дівчина до та після зараження на холеру. Вена, 1831 рік
Згідно підпису на зображенні, жінка зображена всього лише через годину після зараження.
Через чотири години вона померла.
Протягом всiєї iсторiї людство час вiд часу страждало вiд руйнiвних спалахiв холери. Ще Гiппократ (460–377 рр. до н.е.) i Гален (129–216 рр. н.е.) описували хворобу, дуже схожу на холеру, а численнi вiдомостi вказують на те, що аналогiчна хвороба була вiдома i в античнi часи на рiвнинах Гангу.
Однак сучаснi знання про холеру датуються лише початком 19-ого столiття, коли почалися дослiдження, спрямованi на краще розумiння причин цiєї хвороби i визначення її шляхiв належного лiкування. Перша пандемiя, або глобальна епiдемiя, холери почалася в 1817 р в ендемiчних районах Пiвденно-Схiдної Азiї, звiдки вона поширилася в iншi частини свiту. Ця i наступнi пандемiї призвели до величезних втрат, встигнувши поширитися по всьому свiту, перед тим як пiти на спад [1].
Холера — це так звана «хвороба брудних рук», як i гепатит А чи дизентерiя, тому саме її глобальне поширення стало одним iз поштовхiв до розвитку медичної гiгiєни та епiдемiологiї. Лондонський лiкар Джон Сноу, один iз пiонерiв сучасної медицини, 1854 року з’ясував, що хвороба передається через питну воду. Того ж таки року iталiєць Фiлiппо Пачiнi виявив та описав холерний вiбрiон. У ХIХ столiттi свiт боровся з холерою практично постiйно, кожен спалах забирав тисячi та десятки тисяч життiв, i саме намагання боротися з поширенням iнфекцiї стало першим етапом у формуваннi мiжнародних практик охорони здоров’я та карантину — окремi уряди раз у раз виявлялись безсилi проти поширення iнфекцiї, якiй не писанi кордони.
Стандартне сьогоднi застосування антисептикiв, громадська та побутова гiгiєна — спiльний спадок доктора Земмельвайса i численних лiкарiв, що боролися з холерою в тi часи. Скажiмо, саме з поширенням холери всесвiтньою стала практика перетримування кораблiв на якiрнiй стоянцi у разi пiдозри iнфiкування (схожа ситуацiя сталася сьогоднi з Diamond Princess через коронавiрус), а мiжнароднi правила проходження митного огляду, особливо для кораблiв, стали суворiшi [3].
Початок пандемiчного перiоду
З XIX столiття поширення холери раптово i трагiчно для людства набуває характеру пандемiй, облiк яких ведуть з 1817 року. Як би не тлумачили це вибуховим зростанням мiжнародної торгiвлi, чисельнiстю колонiальних воєн, значною мiграцiєю людей, все одно це задовiльно не може пояснити такого вибуху активностi холери.
I пандемiя (1817–1824 рр.). Спочатку холера спричинила епiдемiю в самiй Iндiї. Командувач англiйських колонiальних збройних сил в цiй країнi генерал Гастiнгс писав у своєму щоденнику: «13 листопада 1817 року. Страшна епiдемiя, яка справила стiльки спустошення в Калькуттi й пiвденних провiнцiях, з’явилася в таборi. Це вид холери. Вона поступово пiднялася по Гангу … iснує думка, що вода ставкiв, а iнших у нас немає, шкiдлива i пiдсилює хворобу; тому я завтра виступаю, щоб досягти рiчки Пахуж, хоча менi доводиться нести 1 000 хворих. Похiд був жахливий внаслiдок величезної кiлькостi нещасних, що падали вiд раптового нападу цiєї страшної хвороби, i внаслiдок величезної кiлькостi трупiв тих, якi гинули на возах i повиннi бути знятими, щоб очистити мiсця хворим, яких ще мiг врятувати догляд, 800 померли з учорашнього дня».
Наступного року холера охопила сусiднi регiони Iндiї — Китай, Цейлон, а потiм просунулася далi до Японiї. У 1820 роцi захворювання були виявленi у схiднiй Африцi. У 1821 роцi англiйцi занесли її в Аравiю, потiм у Персiю, Туреччину, Закавказзя. У Ширазi з 40 тисяч жителiв загинуло 16 тисяч. У межах Росiйської iмперiї хвороба вперше з’явилася серед службовцiв астраханського порту у вереснi 1823 року. Туди її занесли з Баку вже на злетi своєї епiдемiчної сили. Сумарнi данi про кiлькiсть загиблих в цю пандемiю невiдомi. По окремих регiонах вважають, що у Бангкоку було 30 000 смертей вiд цiєї хвороби; в Семарангу 1 225 людей загинули тiльки за одинадцять днiв у квiтнi 1821 року [4].
II пандемiя (1826–1851 рр.). У 1826—1828 роках недуга поширилась на схiд вiд Iндiї, у Китай, Iндокитай, а також на пiвнiчний захiд в Афганiстан, Хiву та Бухару. У Росiйськiй iмперiї хвороба з’явилася в Оренбурзi у 1829 роцi в результатi занесення бухарським караваном. Побоюючись холери, оренбурзький губернатор направив назустрiч йому чиновника для особливих доручень з кiлькома сотнями козакiв. На кордонi караван зупинили, пiсля чого чиновник змусив купцiв заприсягтися на Коранi, що серед них немає хворих. Потiм вiд бухарцiв зажадали, щоб вони кидали один в одного шматки шерстi й бавовни з розпакованих тюкiв, а потiм й пожували бавовну та шерсть. «Закусити» все це змусили купцiв сухофруктами й ласощами, що були в караванi. Випробування пройшли успiшно, караван пропустили, але в Оренбурзi незабаром почалися спалахи холери. Тим часом холера 1830 року прорвалася до країн Близького Сходу. У Єгиптi померло до 150 тисяч жителiв. У Росiйськiй iмперiї за два роки перехворiло на холеру 534 тисячi жителiв, померло 230 тисяч. У Центральнiй i Захiднiй Європi холера з’явилась у 1831 роцi. У Лондонi загинуло 6 536 жителiв, у Францiї — близько 200 тисяч.
Холера в Українi. Друга пандемiя
Холеру було занесено в Україну 1830 року. Поширенню хвороби знову таки сприяла чергова росiйсько-турецька вiйна. Коли солдати почали повертатися з фронту, вони принесли хворобу з собою. Точних даних про захворювання та смертнiсть вiд цiєї хвилi епiдемiї немає. Однак вiдомо, наприклад, що в невеликому селi Подосах бiля Бердичева влiтку 1831 року вiд холери щоденно вмирало до 8 людей [2].
III пандемiя (1852–1860 рр.). З Iндiї поширення холери до Персiї було пов’язано (потiм таке вiдбувалося часто) з паломництвом шиїтiв до священних могил Кербели i Ен-Наджафа. До Аравiї холеру занесли прочани, якi прямували до святинь мусульман у Меццi та Медiнi. У тi роки там були проблеми з водою, яку зберiгали в забруднених цистернах, було вкрай недостатньо громадських вбиралень, негативно впливали скупчення людей i рої мух. Цi священнi мусульманськi мiста аж до середини 20-х рокiв XX ст. були додатковим розсадником холери, позаяк її, отримавши вiд iндiйських одновiрцiв, звiдси несли в рiднi мiсця пiлiгрими з Пiвнiчної Африки, Близького i Середнього Сходу, якi здiйснили хадж. Зокрема, за перiод 1831–1912 рр. в Меццi сталося 27 епiдемiй холери. У Великiй Британiї недуга забрала тiльки в Лондонi близько 20 тисяч життiв у 1850 роцi. У 1851 роцi в Парижi представники 12 країн прийняли Першу мiжнародну санiтарну конвенцiю, завданням якої було розроблення заходiв щодо захисту територiй вiд холери. Згодом було розроблено заходи й проти iнших тяжких епiдемiчних iнфекцiйних хвороб. У 1853–1854 рр. холера знову у Британiї — у Лондонi вiд неї загинуло понад 10 тисяч мiстян, по всiй країнi — понад 23 тисячi жителiв. Пiдтверджено, що iталiйський науковець Фiлiппо Пачiнi в 1854 р. вперше виявив й описав збудника холери. Зараження джерела водопостачання було зазвичай причиною найбiльш бурхливих i масових спалахiв холери. Класичним прикладом цього вважають спалах холери, описаний англiйським лiкарем Джоном Сноу в домiвках навколо лондонської вулицi Брод-стрiт (район Сохо) у 1854 роцi. З 31 серпня протягом 10 днiв на дiлянцi радiусом 500 метрiв вiд холери померло понад 500 чоловiк. Сноу на пiдставi аналiзу розподiлу випадкiв на мапi району запiдозрив, що захворювання мiстян пов’язанi з вживанням води з одного джерела питної води. У результатi було встановлено, що у викладений цеглою насос для громадського водопостачання просочувалася рiдина з вигрiбної ями того будинку, де до початку спалаху одна дитина хворiла на холеру.
Холера в Українi. Третя пандемiя
Так звана третя пандемiя холери в 1847 роцi досягла берегiв Чорного й Азовського морiв. Вона охопила спочатку Одесу, а потiм поширилась на всю територiю України i Польщi. У 1853–1855 роках холера особливо лютувала в Криму. Цьому сприяли складнi подiї Кримської вiйни. За деякими даними, французька армiя тодi втратила вiд холери 11 200 людей, а англiйцi — 4 500 [2].
IV пандемiя (1863–1875 рр.). Примiтна швидким поширенням хвороби за допомогою залiзниць та кораблiв пiсля вiдкриття Суецького каналу, який «забезпечив» кур’єрське швидке провезення iнфекцiї з Iндiї до Європи. Тепер холера проникала туди не за два-три роки, а через кiлька тижнiв. Кораблi, якi вiдпливали тодi з єгипетської Александрiї, рознесли її до портiв Iталiї, Францiї, Iспанiї. А на терени Росiйської iмперiї холера проникла цього разу iз Заходу. Тодi було помiчено, що вiйська завжди пiзнiше жителiв i меншою мiрою страждали вiд холери. Якщо солдати захворювали, то легше пересiчних громадян хворiли на холеру, i порiвняно менше їх вмирали. Цю нерiвнiсть слiд приписати особливостям солдатської їжi, яка навiть влiтку, iз зникненням запасiв квашеної капусти i буряка, мала все-таки в основi кислий хлiб, квас й iншi продукти, що пiдтримували в шлунку переважно кислу реакцiю харчової сумiшi, яка нищить холернi мiкроби [4].
Бразильський імператор Педру ІІ разом з міністрами відвідує холерний шпиталь (1855 р., Франсуа-Рене Моро).
Холера в Українi. Четверта пандемiя
Пiд час четвертої свiтової пандемiї холера поширилась у серпнi 1865 року з Стамбула спочатку до Одеси, а з 1866 року майже по всiй України. У 1869–1870 роках захворювання на холеру в Європi пiшло на спад, а в Українi, навпаки, посилилося. У Києвi, наприклад, влiтку 1871 року за день помирало до 140 людей. У 1872 роцi за два тижнi помер 1 151 житель мiста. Встановити точнi загальнi данi епiдемiї в Українi складно. За даними вiйськового губернатора, багато трупiв таємно скидали в Днiпро або ховали їх у вiдлюдних мiсцях [2].
V пандемiя (1881–1896 рр.). Уперше початок пандемiї стартував не в Iндiї, а Єгиптi. Саме там, в Каїрi, у 1883 роцi видатний нiмецький вчений Роберт Кох видiлив з трупiв померлих вiд холери чисту культуру холерного вiбрiона та докладно описав збудника цього захворювання. У перiод цiєї пандемiї збудник холери потрапив i до Пiвденної Америки. У Чилi 1886 року, примiром, загинуло вiд недуги 40 тисяч жителiв країни. Взагалi за XIX столiття вiд холери, за рiзними оцiнками, загинуло понад 10 млн жителiв Землi.
Холера в Українi. П'ята пандемiя
Пiд час так званої п’ятої холерної пандемiї наприкiнцi 1885 року хвороба досягла Галичини, центральних i схiдних земель України. Вiдомо, що в Галичинi та на Буковинi вiд холери померло в 1892—1894 рр. 2 300 осiб [2].
VI пандемiя (1899–1923 рр.). Знову з’явилася з Iндiї й тривала довше всiх iнших до неї. Охопила всi континенти, за винятком Антарктиди. До 1905 року збудником холери вважали тiльки класичний холерний вiбрiон. Однак у 1905 роцi нiмецький бактерiолог Фелiкс Готшлiх на карантиннiй станцiї Ель-Тор Синайського пiвострова з кишечника прочан, що поверталися з Мекки i померли вiд дiареї, видiлив ще одного вiбрiона, який i дiстав свою назву вiд самої станцiї. Сам науковець помилково визнавав видiлений ним мiкроб нешкiдливим, хоча на островi Сулавесi у 1937–1938 рр. виникла велика епiдемiя, яка спричинила 70 % летальнiсть i була породжена бiотипом Ель-Тор. Однак бiльшiсть науковцiв продовжували пiдтримувати хибну думку Готшлiха про нешкiдливiсть цього бiотипу аж до 1961 року [4].
Холера в Одесi. Сьома пандемiя в Українi
VII пандемiя холери розпочалася у 1961 роцi, але, на вiдмiну вiд попереднiх, її спричинив бiотип Ель-Тор, хоча в останнi роки знову реєструють пiдвищення захворюваностi, зумовленої й класичним холерним вiбрiоном, й iншими серогрупами. Ця пандемiя продовжується й дотепер [3].
3 серпня 1970 року в мiську лiкарню Одеси з пiдозрою на гострий ентероколiт доставили 56-рiчного Федора Лютикова, який працював сторожем на полях зрошення радгоспу бiля Одеси. Вiн вважав, що отруївся копченою рибою. До кiнця доби вiн помер. Аналiзи показали, що у Лютикова була холера. Було встановлено, нещодавно до нього приїжджали родичi з Узбекистану.
О пiв на першу ночi 4 серпня розпочав роботу протиепiдемiчний штаб осередку хвороби — Обласна Надзвичайна протиепiдемчна комiсiя (НПК). У розпорядження комiсiї була надана рота солдатiв внутрiшнiх вiйськ, яка оточила iнфекцiйну лiкарню, штаб та iншi установи. До середини цього ж дня були розгорнутi шпиталi для хворих i окремо — для пiдозрюваних (провiзорський), iзолятор для контактних. Бригада лiкарiв-iнфекцiонiстiв розпочала подвiрний обхiд на Пересипу i Хаджибейськiй дорозi.
У лiкарнi iзолювали рiдних сторожа Лютикова та тих, контактував з ним протягом останнiх днiв. Ще шестеро осiб було госпiталiзованi з пiдозрою на холеру. Наступного дня в одного з них була виявлена холера. Ще троє потрапили до лiкарнi з пiдозрою на холеру.
Стало зрозумiло, що вжитi заходи не забезпечать подолання епiдемiї. Тому 8 серпня Надзвичайна протиепiдемчна комiсiя (НПК) закрила всi пiонерськi табори Одеси i перетворила їх на обсервацiйнi пункти. Десятки поїздiв на вокзалi були вiдданi для людей, якi перебували на вокзалi i не мали житла в Одесi.
Пiк епiдемiї в Одесi припав на середину другої декади серпня. 13 серпня холеру виявили у 15 осiб, 15 серпня — 8. У наступнi днi реєстрували не бiльше 5 випадкiв захворювань у день. Пiсля 20 серпня тiльки 23 серпня було три захворювання, а в iншi — жодного або один. З 5 вересня хворi перестали поступати в госпiталь. 15 вересня було оголошено про вiдмiну карантину в Одесi [5].
Холера — «найкращий санiтарний реформатор»
За матерiалами:
- ВОЗ — Глобальные эпидемии и последствия холеры.
- Юрiй Корогодський. Еспресо.ТВ — 10 фактiв про епiдемiї, якi пережила Україна. — 2020.
- Остап Українець. — КУРС — Як пандемiї сформували свiт: чума, холера, iспанка, SARS. Частина 2 — 2020.
- Вiкiпедiя. — Холера.
- Едуард Андрющенко. Радiо Свобода. — Бунти курортникiв i панiка. Епiдемiя холери в Одесi 1970 року в архiвних документах КДБ. — 2020.
- Георгiй Ерман. BBC News. — Украина. — Чума, холера, «iспанка»: як великi пандемiї змiнювали свiт. — 2020.
Іпполітов Даниил, лікар, ОКЛ
