X

Для доступа к архивному номеру журнала введите, пожалуйста, Ваш электронный адрес

Введите вашу почту

X

Подписка на электронную версию журнала "Современная фармация"


Введите ваше имя


Введите вашу фамилию


Введите вашу специальность


Введите вашу специализацию















Введите вашу почту


Введите ваш телефон

Телефон должен содержать код страны

пример: +380 99 999 9999


Введите Область/город/посёлок где вы проживаете


Введите ваше место работы


Епідемії, що вразили людство: від “чорної смерті” до “корони”. Частина 1 — Чума

Останнім часом багато кажуть і пишуть про те, що після пандемії коронавірусу світ вже не буде таким, яким він був досі, що COVID-19 змінить різні сфери нашого життя [1]. Проте за останні два тисячоліття людство пережило не одну пандемію. Першими на думку приходять «Чорна смерть» (чума) у XIV сторіччі, холера у XIX сторіччі та «іспанка» у 1918–1920 роках. Всі вони ставали серйозним викликом, який приводив до значних демографічних та економічних втрат, проте, врешті-решт, завдяки намаганням побороти невидимого ворога, так або інакше стимулювали прогрес [2].
В новому циклі статей ми подивимось на те як пандемії минулого змінили хід історії, вплинули на економіку та культуру, а також поглянемо на згадані захворювання з сучасної точки зору. Сьогодні ми зупинимо увагу на одному з найбільш смертоносних захворювань, що забрало мільйони життів — чуму. Історики наразі виділяють три масштабні спалахи чуми, які забирали мільйони життів — у VI столітті, в середині XIV століття і в другій половині XIX — на початку XX століття.


Це важливо!
У людини, інфікованої Yersinia pestis — збудником чуми, тривалість інкубаційного періоду перед розвитком симптомів становить 1–7 днів. Існують дві основні клінічні форми чумної інфекції: бубонна і легенева. Найбільш поширеною формою є бубонна чума, яка характеризується наявністю болючих запалених лімфатичних вузлів або «бубонів» [3].


 

Перша пандемiя - чума Юстiнiана (541-542 рр. - перша хвиля)


Перша за переліком пандемія бубонної чуми, що розпочалася 541 року у Східній Римській імперії за часів правління імператора Юстиніана I, яка й названа його ім’ям (іноді Юстиніанова чума). Імператор, згідно з літописом, перехворів на чуму у 543 році й успішно видужав. Від цієї пандемії загинула чверть населення Східного Середземномор’я. У розпал пандемії в Константинополі — столиці Східної Римської імперії — щодня вмирало по 5000 людей, що призвело до загибелі 40 % населення міста [4].

Дослідження останнього часу вважають, що батьківщина цієї пандемії — район Східної Африки, що відповідає території сучасної Кенії. Правда, є і думка, що чума прийшла з Середньої Азії, звідки потім прийшли й наступні дві пандемії. Цю теорію підтверджують дані молекулярно-генетичних досліджень, що свідчать про утворення чумного мікроба внаслідок мутації від Y. pseudotuberculosis у проміжку часу десь між 2–1,5 тис. років тому в автохтонних популяціях монгольського бабака.
У 543 р. чума потрапила до півдня Італії, Сирії й Палестини. Трохи пізніше до Персії. У Візантійській імперії чума досягла свого піку близько 544 р., коли в Константинополі щодня вмирало до 5000 людей, а в окремі дні смертність досягала й 10 000. У підсумку, загинуло 40 % жителів столиці Візантії. Близько 543 р. пошесть з’явилась у Марселі і звідти поширилася по європейському континенту.
У 549 р. був виданий указ Юстиніана про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місцевостей, що неблагополучні по чумі, по суті, це був прообраз майбутнього карантину [5].

Що стосується глобальних наслідків, у цій пандемії загинула, мабуть, половина населення Європи, що дало змогу арабам захопити візантійські провінції на Близькому Сході та в Африці. За приблизними оцінками померло від 20 до 50 млн. людей, хоча окремі автори свідчать про 100 млн. загиблих. [5]

 

«Чорна смерть» (1346-1353)


Пандемія чуми поширилася Європою, Африкою та Азією. Імовірно, вона зародилася в Азії. У період другої пандемії, в 1346 році, чума була занесена до Криму, а у 1351 році через Польщу — до України (спочатку до Чернігова й Києва) й Московського князівства. В Україні вона особливо лютувала у Переяславі, де, за переписами, знищила все населення. Загальна кількість загиблих склала 75–200 млн [4].

 


Це цікаво!
Так, клінічні прояви чуми описували під час пандемії Юстініана… На людей напала сильна і підступна хвороба і одні були демонічним чином оточені маячними образами і тут же негайно захворювали — як, ймовірно, отримав хворобу імператор і Божим благоволінням був врятований — інші плуталися навколо цих образів і потім захворювали. Якщо ж крім цього починалася незрима гарячка, то ділила їх хворобу на тих, хто божеволів, і тих, хто міцно засинав. Одні вмирали у сні від голоду, інші — через безсоння. Інші ж вивергали кров і швидко помирали від цього. У всіх же, хто не став божевільним, з’явилися жовна або на статевих членах, або в пахвах, і вони вмирали від болів. У деяких на тілі утворилися виразки з пухирями; тих тут же забирала смерть. Через кількість мертвих трупи не прибирали і не погребались, як зазвичай, згідно з літургійними приписами, але просто кидалися в ями [5].


Це важливо!
Чума передається від тварин людині в результаті укусу інфікованої блохи, безпосереднього контакту з інфікованими тканинами і повітряно-крапельним шляхом. Коефіцієнт летальності бубонної чуми досягає 30 % –60 %, а легенева чума при відсутності лікування завжди призводить до летального результату [3].


Пандемія чуми 1347–1353 років, також відома як «Чорна смерть», вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи. Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел.
Люди жили в перенаселених будинках, які не провітрювалися і в які майже не потрапляло світло. У селах один дах ділили з худобою. Міста були засмічені нечистотами, стічні канави, в які потрапляла кров забитих тварин, були джерелом жахливого смороду. Час від часу королі та феодали змушували своїх підданих прибирати місто, але за кілька днів відновлювалася попередня ситуація.
Все це створювало середовище для поширення різних хвороб. Смерть від кору, віспи, грипу, дизентерії, пневмонії чи звичайного бронхіту не була чимось дивним. За існуючими даними, спалах чуми почався ще в 1330-х роках на території Китаю та Монголії, а до Західної Європи хворобу привезли наприкінці 1347 року екіпажі генуезьких кораблів з Криму. Взимку 1347/48 років епідемія почалася в італійських портових містах та на островах, у Марселі та Барселоні, а влітку 1348 року вже вирувала по всій Франції, Англії та на Піренейському півострові, діставшись 1349 року частини Німеччини та Скандинавії. Хвороба вразила Західну Європу після неврожаїв 1346–47 років, спричинених надмірно дощовим літом, тож в багатьох людей вже був слабкий імунітет через недоїдання.
Ефективною відповіддю на поширення чуми того часу вважаються дії Венеційської республіки на чолі з дожем Андреа Дандоло (1342–1352). Саме він вперше запровадив 40-денний карантин для всіх кораблів та екіпажів, які прибували з місць, уражених чумою. Люди та товари з карантинних кораблів зупинялися на острові Лазоретто. Тут же ховали померлих від чуми.


Це важливо!
У 2010–2015 рр. у всьому світі було зареєстровано 3248 випадків захворювання на чуму, в тому числі 584 випадки смерті.В даний час трьома найбільш ендемічними країнами є Демократична Республіка Конго, Мадагаскар і Перу. При цьому чума успішно лікується антибіотиками, тому рання діагностика і ранній початок лікування може врятувати життя [3].


Хоча загальні втрати від пандемії оцінити важко через відсутність точних даних про чисельність населення, можна сказати, що пандемія 1347–1353 років та наступні, менші за масштабом епідемії XIV–XV сторіччя, призвели до демографічної кризи, з якої Європа вибралася лише у XVI сторіччі.
В свою чергу, медицина, яка зазнала цілковитої поразки у боротьбі з чумою, почала змінюватися на користь лікарів з практичними знаннями, які вже не тільки намагалися запобігти хворобі, але й вилікувати її, а хірургія отримала імпульс для розвитку [2].

 

Третя пандемiя або «Портова смерть»


«Портова смерть» — третя за переліком пандемія чуми, яка тривала від 1894 по 1921 рік і призвела до смерті близько 20 млн людей у світі. Хоча за деякими даними, тільки в Китаї загинуло близько 10 млн, а в Індії — 12 млн. Є також думки, що слід вести відлік початку третьої пандемії від 1855 року, тоді як термін її закінчення слід віднести до 1959 року [6].

Передувала розвитку третьої пандемії активізація природних вогнищ чуми в Азії. На заході китайської провінції Юньнань знаходиться природний осередок чуми. У другій половині ХVIII століття до цього малонаселеного регіону відбувся стрімкий приплив китайців для експлуатації відкритих там корисних копалин, переважно міді. До середини XIX століття кількість населення там досягала понад 7 мільйонів людей. Це призвело до почастішання контакту місцевих жителів з жовтогрудими пацюками (Rattus flavipectus), які є основними джерелами збудника в дикій природі регіону, та їхніми інфікованими блохами, що переносять чуму між гризунами. У результаті люди принесли бліх і пацюків до великих міст, де невеликі спалахи інфекційної хвороби нерідко досягали масштабу епідемії. Сприяли поширенню чуми в цьому регіоні ще й військові конфлікти між китайцями та мусульманськими жителями, що призвело до подальших переміщень населення через рух військ та міграцію біженців [6].
У 1894 р. чума спалахнула одразу у великих портових містах Кантоні (Гуанчжоу), Гонконзі (Сянгані) і Аоминь (Макао), і з того моменту оголошено про початок третьої пандемії. У місті Кантон, починаючи з березня 1894 року, через кілька тижнів захворювання загинуло 60 тисяч людей. Щоденні водні перевезення до сусіднього Гонконгу швидко поширили чуму. Протягом двох місяців кількість померлих досягла 100 тисяч, потім рівень летальності знизився, але чума продовжувала залишатися ендемічною в Гонконгу аж до 1929 року.
З кораблями чума була перенесена у порти Індії і Японії, створюючи там значні осередки інфекції. У 1896 році чума потрапила до Мумбаї (Бомбея). Майже всі випадки були бубонною чумою, причому лише дуже малий відсоток перетворився на легеневу форму чуми. Спочатку захворювання спостерігалося в портових містах, але пізніше виникло в Пуні, Колкаті та Карачі. До 1899 року спалах поширився на менші громади та сільські райони в багатьох регіонах Індії. Загалом чума найбільше поширилася у західній та північній Індії, тоді як східна та південна Індія не настільки постраждала. Саме в Індії 1898 році Поль-Луї Сімон відкрив, що джерелом чуми є чорні (портові та корабельні) пацюки, а їхня блоха — переносником хвороби.
А потім пішло передавання у більш віддалені порти у США, в Австралії, Південній Америці, на Близькому Сході, в Африці тощо). За перші 10 років пандемії (1894–1904 рр.) чума була зафіксована у 87 портових містах світу.
У 1897 році в місті Пуна в Індії розпочався спалах чуми. Британський колоніальний уряд створив систему комітетів, які мали попереджати та діагностувати чуму, але при цьому вчиняли військові репресії та інші гноблення. Це призвело до спротиву населення та націоналістичних кіл. 22 червня 1897 двоє молодих брахманів, братів Чапекар, стріляли та вбили двох британських офіцерів, голову комітету і його військового супровідника [6].

 

Чумний стовб.

Релігійний пам’ятник - благодарність Богу

за позбавлення від чуми.

Відень, 1679 pік


Це цікаво!
Саме під час третьої пандемії збудника чуми Yersinia pestis відкрили практично одночасно французький дослідник Александр Жан Еміль Єрсен і японський вчений Кітасато Сібасабуро [6].


Серед учених і досі немає єдиної думки, чому епідемії чуми йшли на спад. Одні стверджують, що допомогла холодна погода. Інші бачать причину в зміні поведінки переносників чуми — гризунів. Треті вважають, що збудник хвороби — бактерія Yersinia рestis — стала менш смертоносною.

 

Як ВООЗ контролює ситуацію сьогодні?
Заходи боротьби зі спалахами чуми сьогодні включають:

  • Виявлення та знешкодження джерела інфекції: виявлення найбільш ймовірного джерела інфекції в районі, де виявлено випадок (випадки) захворювання людини, звертаючи особливу увагу на місця скупчення трупів дрібних тварин. Проведення належних заходів інфекційного контролю. Слід уникати знищення гризунів до знищення бліх - переносників інфекції, оскільки з мертвого гризуна блохи перейдуть на нового господаря і поширення інфекції продовжиться.
  • Охорона здоров’я медичних працівників: інформування та навчання працівників охорони здоров’я заходів інфекційної профілактики і інфекційного контролю. Працівники, які перебували в безпосередньому контакті з особами, хворими на легеневу чуму, повинні носити засоби індивідуального захисту і отримувати антибіотики в якості профілактики протягом семи днів або щонайменше протягом часу, коли вони піддаються ризику, працюючи з інфікованими пацієнтами.
  • Забезпечення правильного лікування: забезпечення отримання пацієнтами належного лікування антибіотиками, а також наявності достатніх запасів антибіотиків.
  • Ізоляція пацієнтів з легеневою чумою: пацієнти повинні бути ізольовані, щоб не поширювати інфекцію повітряно-крапельним шляхом. Надання таким пацієнтам захисних лицьових масок може скоротити ризик поширення інфекції.
  • Епіднагляд: виявлення та відстеження осіб, які перебували в близькому контакті з хворими на легеневу чуму, і проведення серед них хіміопрофілактики протягом 7 днів.
  • Отримання зразків, які слід збирати з обережністю, щоб виконувати всі профілактичні заходи і процедури інфекційного контролю, після чого відправити в лабораторії для тестування.
  • Дезінфекція: рекомендується регулярно мити руки водою з милом або використовувати спиртовмісні гелі для дезінфекції рук. Для дезінфекції великих площ можна використовувати 10-відсотковий розчин побутового відбілювача (розчин слід оновлювати щодня) [3].

Список літератури:
1. Радіо Свобода — Пандемії в історії людства були поштовхом до позитивних змін — історик — 2020 https://www.radiosvoboda.org/a/30532696.html
2. Георгій Ерман — Чума, холера, «іспанка»: як великі пандемії змінювали світ — 2020 https://www.bbc.com/ukrainian/features-52291698
3. ВОЗ — Информационный бюллетень — Чума — 2017 https://www.who.int/ru/news-room/fact-sheets/detail/plague
4. Радіо Свобода — Найбільш смертоносні пандемії в історії — 2020 https://www.radiosvoboda.org/a/30493269.html
5. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії — Чума Юстиніана.
6. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії — Третя пандемія чуми.


Даниил Іпполітов, лікар, ОКЛ

Поделитесь статьей с друзьями

Выберите вашу профессию