X

Для доступу до архівного номеру журналу введіть, будь ласка, Вашу електронну адресу

Введіть ваш Email

X

Підписка на електронну версію журналу "Сучасна фармація"


Введіть ваше ім'я


Введіть ваше прізвище


Введіть вашу спеціальність


Введіть вашу спеціалізацію















Введіть ваш Email


Введіть ваш телефон

Телефон повинен містити код країни

наприклад: +380 99 999 9999


Введіть Область/місто/селище, де ви проживаєте


Введіть ваше місце роботи


Епідемії, що вразили людство: вiд «Чорноi смертi» до «Корони». Частина 4 — Поліомієліт

Дитина, що пережила паралітичний поліомієліт. Нігерія, 2014 рік

 

Хоча поліомієліт відомий людям вже кілька тисячоліть, його вірусне походження було підтверджено лише на початку ХХ сторіччя. У 1950-х рр. від літніх спалахів поліомієліту постраждали десятки тисяч дітей. Через поліомієліт закривалися пляжі і басейни, кінотеатри та бейсбольні поля. Батьки закликали своїх дітей уникати великих скупчень людей. Епідемія поліомієліту досягла апогею в Америці в 1952 р, коли захворіли 57 628 осіб, залишилися паралізованими 21 269 і померли 3175 осіб.

 

Поліомієліт (від дав.-гр. πολιός — сірий, дав.-гр. µυελός — мозок і лат. itis — запалення; застаріле — дитячий спинальний параліч) — гостре інфекційне захворювання, яке спричиняє поліовірус. Хвороба здатна перебігати з ураженням ЦНС, з виникненням парезів і паралічів, іноді може закінчуватися смертю хворого. Не дарма ВООЗ відносить поліомієліт до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність чинити серйозний негативний вплив на здоров’я населення, швидко поширюватися в міжнародних масштабах та становити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я.

 

Це важливо!

Поліовірус (Poliovirus) відноситься до підвиду ентеровірусів з родини пікорнавірусів (Picornaviridae). Поліовірус був вперше виділений в 1909 році Карлом Ландштейнером і Ервіном Поппером. У 1981 році геном поліовірусу був розшифрований двома незалежними групами.

 

Поліомієліт — хвороба, що відома людям вже кілька тисячоліть. На відміну від інших поширених хвороб, як-от грип, холера, чума, до кінця XIX ст. великі епідемії поліомієліту були невідомі. У давніх джерелах, у яких згадується про поліомієліт, йдеться про поодинокі випадки хвороби. Найдавнішим свідченням існування поліомієліту є кам’яна давньоєгипетська стела епохи XVIII династії (1403—1365 рр. до н. е.). На стелі зображений молодий жрець із деформованою ногою та милицею. Гіппократ та Гален описують у своїх працях клишоногість, що може бути результатом поліомієліту. Але у працях греків також йдеться лише про поодинокі випадки.

Так само рідкісною була ця хвороба в часи Середньовіччя. Із середини XIX ст. поліомієліт з’являється у Західній Європі та США. Велика кількість хворих була вперше зафіксована в окремих населених пунктах: англійське містечко у графстві Ноттінгемшир, кілька містечок в американському штаті Луїзіана, а також у Швеції. У кожному з цих місць було виявлено десятки випадків захворювання на поліомієліт. Хворіли завжди діти в ранньому віці, а випадки хвороби фіксувалися завжди влітку.

Збільшення випадків поліомієліту призвело до глибшого дослідження хвороби медиками. У 1838 р. на конференції у Фрайбурзі Якоб Гейне зробив повідомлення про гострий параліч ніг у дітей. Через два роки він описав перебіг хвороби, яку назвав «спинальним дитячим паралічем» (нім. Spinale Kinderlähmung). Інші лікарі називали також цю хворобу «атрофічним паралічем». Жан Луї Прево і Едме Вюльп’ян ґрунтовно описали у 1865 р. патологоанатомічні зміни, спричинені поліомієлітом. Адольф Куссмауль анатомічно локалізував хворобу в сірій речовині спинного мозку і вперше у 1874 році запропонував назву Poliomyelitis acuta anterior — гострий передній поліомієліт. Адольф фон Штрюмпель у 1884 р. припустив, що поліомієліт є інфекційною хворобою.

 

 

Коротко про захворювання!

Джерело хвороби: людина, яка хворіє або ж носій, який переносить вірус безсимптомно.

Шляхи передачі: фекально-оральний (брудні руки, вода, заражена їжа, екскременти) та повітряно-крапельний.

Симптоми: в більшості випадках хвороба спершу протікає непомітно, що погіршує шанси хворого на одужання, потім з’являються ознаки, які носять різний характер, що залежить від форми вірусу.

Інкубаційний період хвороби становить 2–35 діб, частіше 7–14 діб.

 

Епiдемiчна фаза захворюваностi

Парадоксальним чином поліомієліт набув особливого поширення наприкінці XIX століття. Коли в 1887 році у Стокгольмі було виявлено численні випадки хвороби, Карл Оскар Медін визначив поліомієліт як епідемічну хворобу. Першою науково описаною епідемією поліомієліту був спалах хвороби в 1894 році у США, відомий під назвою «епідемія поліомієліту в Оттер Велей».

Надалі,в Європі й США регіональні епідемії траплялися кожні 5–6 років. Однією з найбільших епідемій був спалах хвороби в східних штатах США у 1916 році, коли від поліомієліту загинуло 6000 чоловік. У Європі епідемії були, зокрема, у 1932 році в Німеччині (3700 випадків) та у 1934 році в Данії (4500 випадків). Серед потерпілих від епідемії 1921 року в США був майбутній президент США Франклін Делано Рузвельт, який заснував у 1938 році Національну фундацію з боротьби проти поліомієліту.

У середині XX століття зростання захворюваності на поліомієліт набуло в багатьох країнах Європи та Північної Америки характеру національного лиха. У 1908 р. німецькими дослідниками К. Ландштайнером та Е. Поппером доведена вірусна етіологія захворювання.

 

Початок вакцинацiї

Джонас Солк не став патентувати свою вакцину проти поліомієліту. На питання «чому?» він відповів питанням «хіба можна запатентувати Сонце?». За підрахунками журналу Forbes, зробленим в 2012 році, патент на вакцину міг принести Солку $ 7 млрд.

Першу вакцину проти поліомієліту, використану для масової вакцинації, створив Джонас Солк, нащадок іммігрантів з Російської Імперії. Його батько Данило Солк народився в Америці в родині вихідців з Польщі, мати Дора Солк, уроджена Прес, народилася в Мінську і приїхала в Штати разом з батьками в 12-річному віці. Джонас отримав медичну освіту, займався вивченням вірусу грипу. У 1948 році, будучи професором школи медицини у Пітсбурзькому університеті, отримав грант Національного фонду боротьби з дитячим паралічем.

 

 

Прототип інактивованої («убитої») вакцини Солк створив в 1950 році. Випробувавши її на собі, членах своєї сім’ї і на людях, що раніше перехворіли на поліомієліт, він оголосив про досягнутий успіх. Його заява про створення вакцини прозвучала увечері 25 березня 1953 року по радіо. Два дні потому статтю з результатами досліджень було опубліковано в науковому журналі Journal of the American Medical Association. Національний фонд боротьби з дитячим паралічем оголосив, що готовий повністю фінансувати масштабні випробування інактивованої вакцини Солка (ІПВ). Вони відбулися в квітні 1954 року. Вакцину або плацебо отримали 1,8 млн американських дітей — «поліопіонеров». У звіті про випробування говорилося про 80–90 % ефективність вакцини.

Завдяки широкому застосуванню вакцинації проти поліомієліту з 60-х років XX ст. захворюваність стрімко знижувалася. У 1988 р. на 44-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я була прийнята резолюція про ліквідацію поліомієліту у світі. Це поклало початок Глобальній ініціативі з ліквідації поліомієліту, скерованої ВООЗ.

Станом на 2013 р. залишаються ендемічними по поліомієліту лише три країни (Афганістан, Нігерія та Пакистан). Для порівняння: у 1988 р. число таких країн перевищувало 125. В ендемічних наразі країнах існує проблема з вакцинацією населення. Через це в країни, які були до того сертифіковані ВООЗ як вільні від вірусу, протягом 2009–2010 рр. відбувалися занесення інфекції з цих ендемічних регіонів.

 

Ситуацiя в Українi

За інформацією Центру громадського здоров’я України, станом від початку року до жовтня в Україні зареєстровано 66 випадків ГВП (гострого в’ялого паралічу, індикатор якості епідеміологічного нагляду за поліомієлітом). Найбільше випадків у Дніпропетровській області — 9 випадків, а також у Київській та Одеській областях — по 6 випадків.

 

 

При цьому У ЦГЗ нагадують, що в Україні «є ефективні вакцини в достатній кількості, закуплені державним коштом», і вони є безкоштовними для дітей.

За оцінками ВООЗ, розповсюдження вірусу припиниться, якщо вакцинувати достатню кількість людей у країні — понад 95 %. Разом із тим, за даними Центру громадського здоров’я, за січень-вересень цього року лише 59,6 % дітей першого року життя, які потребують обов’язкових щеплень, отримали всі три дози вакцини для профілактики поліомієліту. Охоплення щеп-
леннями в інших вікових категоріях: 18 місяців — 63,7 %, 6 років — 64,2 %, 14 років — 63,3 %.

 

Таким чином, вакцинація є єдиним надійним способом запобігти поліомієліту. Згідно з Календарем профілактичних щеплень, оптимальний час для введення вакцин:

1 щеплення — 2-й місяць життя дитини (інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ));

2 щеплення — 4-й місяць (інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ));

3 щеплення — 6-й місяць (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ));

4 щеплення — 18-й місяць (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ));

5 щеплення — 6 років (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ));

6 щеплення — 14 років (оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ)).

 

Якщо достатня кількість людей у країні є вакцинованими (понад 95 %), розповсюдження вірусу припиниться. І навпаки, якщо у країні діти залишаються невакцинованими, це може призвести до розповсюдження вірусу та нових випадків захворювання.

 

Про що варто пам'ятати?

Вакцинація — єдиний надійний спосіб запобігти поліомієліту. Шістьох доз вакцини достатньо, щоби сформувався імунітет до поліомієліту до кінця життя. В Україні є ефективні вакцини в достатній кількості, закуплені за кошти державного бюджету.

Вакцини є безкоштовними для дітей. Навіть якщо дитина пропустила щеплення за календарем, вона може надолужити його безоплатно.

Чи потрібно робити щеплення дитині на грудному вигодовуванні? Грудне вигодовування є надзвичайно важливим та корисним для здоров’я маляти. Але! Материнське молоко не захищає дитину від поліомієліту. Тому щеплення дітям на грудному вигодовуванні потрібно робити.

Чи можна вакцинувати від поліомієліту дітей із хронічними хворобами? Дуже важливо забезпечити вакцинацію дітей з хронічними захворюваннями, оскільки вони більш вразливі до інфекцій.

Протипоказання до щеплення може визначити лише лікар.

 

Даниил Іпполітов, лікар, ОКЛ