X

Для доступу до архівного номеру журналу введіть, будь ласка, Вашу електронну адресу

Введіть ваш Email

X

Підписка на електронну версію журналу "Сучасна фармація"


Введіть ваше ім'я


Введіть ваше прізвище


Введіть вашу спеціальність


Введіть вашу спеціалізацію















Введіть ваш Email


Введіть ваш телефон

Телефон повинен містити код країни

наприклад: +380 99 999 9999


Введіть Область/місто/селище, де ви проживаєте


Введіть ваше місце роботи


Буденнi проблеми – надiйнi рiшення. Сучасний стан проблеми запорів

Напевно, немає на планеті Земля людини, яка б не зустрічалася з порушеннями функцій шлунково-кишкового тракту. Печія, здуття, метеоризм, зміни частоти і консистенції випорожнень, нудота і блювання — ось далеко не повний перелік проблем [1]. Однією з найбільш поширених патологій даного роду є запор.

 

Запор — типове порушення функції шлунково-кишкового тракту, що характерне для людей різного віку. При цьому виникає показовий симптомокомплекс, що проявляється збільшенням проміжків часу між актами дефекації до 72 годин і більше, зміною консистенції та форми калу, відчуттям важкості, необхідністю надлишкового, нерідко болісного, напруження, а також набуттям залежності від прийому проносних засобів або проведення маніпуляцій, що полегшують виконання акту дефекації (клізми, ручні маніпуляції) [2].

 

Епідеміологічна актуальність

 Делікатність проблеми і поширена серед пацієнтів незрілість мотиваційних механізмів звернення за медичною допомогою значно ускладнює процес оцінки поширеності даної патології [3]. В цілому, при проведенні досліджень згідно з Римськими критеріями, поширеність хронічних закрепів серед дорослого населення складає 24,0 %, гострих закрепів — 39,6 % [4].

 

 З осіб, які страждають на порушення випорожнення кишечника, лише третина звертається за медичною допомогою [5].

 

При цьому необхідно пам’ятати, що запори не є звичайною побутовою проблемою. Вони впливають на життя людей на тому ж рівні, що і цукровий діабет, ревматоїдний артрит, депресія і артеріальна гіпертензія [6]. Погіршення контролю за актами дефекації призводить до соціальної дезадаптації і в кінцевому підсумку — до самоізоляції хворих [7].

Тобто, запори є серйозною проблемою сучасного суспільства, що вимагає якісних і обґрунтованих підходів до вирішення.

 

Етіопатогенез запорів

Запор — поліетіологічне захворювання. В залежності від безпосередніх причин та модифікуючих факторів запори поділяють на первинні, вторинні й ідіопатичні [8]. До первинних запорів відносяться аномалії і вади розвитку товстої кишки та її іннервації (доліхосигма, доліхоколон, мегаколон, синдром Пайра, синдром Хілайдіті, хвороба Гиршпрунга), а також синдром подразненого  кишечника. Вторинні запори розвиваються як прояв захворювань і пошкоджень товстої кишки, метаболічних та ендокринних розладів, неврологічних захворювань, можуть бути пов’язані з прийомом лікарських препаратів (таблиця 1), що змінюють фізіологічні функції товстого кишечника і фізіологічні основи акту дефекації [9].

 

 

В основі ідіопатичного запору лежать патологічні зміни в нервово-м’язовому апараті кишечника, такі як інертна кишка та ідіопатичний мегаколон [10, 11].

Виділяють також гострий і хронічний запор. Причинами гострого запору можуть бути непрохідність кишечника (заворот, грижа, спайки), динамічна кишкова непрохідність (перитоніт, травма голови або спинного мозку, тривалий постільний режим), при-
йом лікарських препаратів. Хронічний запор може бути викликаний пухлиною прямої кишки, порушенням обміну речовин, патологіями центральної і периферичної нервової системи, харчовими факторами [13].

 

Базуючись на механізмах розвитку запору, можна виділити наступні патогенетичні варіанти:

  1. Запор з уповільненим транзитом вмісту кишечника. Є характерним для молодих жінок і проявляється зростанням часу кишечного транзиту. Це пов’язано з порушенням регуляції ентеральної нервової системи, дефектами гастроколітичного рефлексу, зменшенням продукції окису азоту та активності інтерстиціальних клітин Кахаля [10, 11].
  2. Запор з нормальним транзитом. Даний варіант зустрічається найчастіше. Характерні скарги на натуження, відчуття неповного випорожнення кишечника та виділення твердого калу, при цьому частота дефекацій нормальна [12–15].
  3. Запор через дискоординацію м’язового апарату. При цьому моторно-евакуаторна функція товстої кишки зберігається, але спостерігається неадекватна рефлекторна релаксація чи парадоксальні скорочення м’язів тазового дна, неадекватна пропульсивна здатність з невідповідними скороченнями чи релаксаціями сфінктеру під час дефекації [16].

 

Діагностика

Діагностика запорів ґрунтується, головним чином, на клінічних проявах, а додаткові методи дозволяють уточнити причину. Римськими критеріями IV з проблем функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту у визначення запору включені наступні симптоми:

  • необхідність в сильних натужуваннях як мінімум у 25 % всіх актів дефекації;
  • твердий або фрагментований кал (1-й і 2-й тип за Бристольською  шкалою) як мінімум у 25 % всіх актів дефекації;
  • відчуття неповного випорожнення кишечника як мінімум у 25 % всіх актів дефекації;
  • відчуття «блокування» в аноректальній зоні не менше ніж у 25 % всіх актів дефекації;
  • необхідність мануальних маніпуляцій для випорожнення кишечника як мінімум у 25 % всіх актів дефекації;
  • кількість актів дефекації менше 3 разів на тиждень;
  • рідкий кал після прийому проносних.

 

Поєднання як мінімум 2 симптомів з перерахованих вище може свідчити про розвиток функціонального запору [17].

Важливим етапом діагностики є оцінка консистенції і форми калу. Для цього використовують Бристольську шкалу (таблиця 2) [18–20].

 

 

За наявності тривалих запорів, резистентних до лікування, застосовують специфічні діагностичні тести [8, 21–23]:

  • аноректальна манометрія;
  • рентгеноскопія дефекації;
  • магнітно-резонансна дефекографія;
  • тест експульсії балона;
  • оцінка кишкового транзиту методом радіонуклідної сцинтиграфії, за допомогою рентгеноконтрастних маркерів або з використанням бездротових капсул;
  • біопсія прямої кишки.

 

У важких діагностичних випадках показані дослідження щитоподібної залози, УЗД органів черевної порожнини, МРТ хребта та консультації ендокринолога, гінеколога, уролога, невролога і психіатра [20–22].

 

Підходи до терапії запорів

Основною метою лікування запорів є відновлення моторно-евакуаторної функції кишечника, покращення якості життя та попередження розвитку ускладнень [25]. Важливим і першочерговим компонентом терапії запорів є немедикаментозні методи. Перш за все, пацієнтам рекомендується збільшення фізичної активності без фізичного навантаження до 30–60 хвилин від 3 до 5 разів на тиждень та забезпечення адекватної гідратації організму [25, 26]. Необхідна корекція раціону та харчових звичок. Слід оцінити калорійність харчування та, за необхідності, збільшити її, оскільки низькокалорійна дієта може бути причиною запору [27]. Рекомендується вживати свіжі фрукти та овочі, бобові та зернові культури, що багаті на клітковину, оскільки клітковина складає основну масу випорожнень та стимулює кишковий транзит. Корисними є кисломолочні продукти з підвищеною кислотністю, які сприяють відновленню кишкової мікрофлори [28–32].

 

З раціону слід виключити:

  • продукти, що багаті на ефірні олії;
  • здобу, білий хліб;
  • жирні сорти м’яса та риби;
  • шоколад, каву, міцний чай;
  • картоплю та рис [33].

У випадках, коли корекція раціону харчування та способу життя виявилися неефективними, необхідно застосовувати проносні засоби.

 

Піклуйся про власну мікрофлору!

Мікрофлора впливає на моторну функцію кишечника шляхом:

  • продукції простагландинів;
  • зміни метаболізму жовчних кислот з переважним накопиченням форм, схожих на рицинолеву кислоту касторової олії;
  • вироблення оцтової, пропіонової і молочної кислоти, які перешкоджають розмноженню гнильних і патогенних мікроорганізмів [28–32].

 


Проносні засоби

Залежно від механізму дії проносні засоби поділяються на:

  1. Контактні:
  • антраглікозиди (сена, ревінь, крушина та ін.);
  • похідні дифенілметану (пікосульфат натрію, бісакодил);
  • рицинова олія.
  1. Осмотичні:
  • макрогол, лактулоза;
  • сольові (натрію сульфат, магнію сульфат).
  1. Об’ємні (висівки, морська капуста, насіння льону, подорожника).
  2. Пом’якшувальні засоби (вазелінова олія, рідкий парафін, гліцеринові свічки).
  3. Прокінетики (прукалоприд).
  4. Секретогени (лубіпростон, лінаклотид).

 

Контактні проносні поділяються на ті, що підвищують функцію переважно тонкої кишки (рицинова олія), і на ті, що посилюють перистальтику товстої кишки (антраглікозиди, бісакодил, пікосульфат натрію, антрахінони). Механізм дії полягає в інгібуванні резорбції рідини з тонкої і товстої кишки і посиленні перистальтики за рахунок стимуляції нервових закінчень слизової оболонки кишечника. Нерідко застосування даних препаратів викликає діарею, що супроводжується болями в животі й метеоризмом. А тривалий прийом призводить до дегенеративних змін клітин мейснеровського та ауербахового сплетінь (препарати ревеню, сени і крушини), розвитку гіпокаліємії і ефекту звикання [18, 39]. Крім того, використання препаратів ревеню, сени і крушини асоціюється з високим ризиком розвитку тріщин, лакун і стенозу анального каналу, а також колоректального раку. Не позбавлені побічної дії і похідні дифенілметану (бісакодил і натрію пікосульфат), що викликають мальабсорбцію при тривалому використанні [40].

Осмотичні засоби — макроголи та лактулоза — створюють осмотичний градієнт в порожнині кишки і таким чином затримують воду в кишечнику, що сприяє розм’якшенню калових мас і поліпшенню їх просування. Дія розвивається м’яко, протягом 24–48 годин [2].

Сольові проносні в даний час застосовують рідко, так як їхній ефект розвивається стрімко (протягом 1–6 годин) і супроводжується діареєю. До того ж сполуки магнію можуть викликати серйозні побічні ефекти, такі як гіпотензія, летаргія та пригнічення дихання [38].

 Об’ємні проносні збільшуються в об’ємі за рахунок абсорбції рідини, розтягують стінки кишечника і механічно подразнюють рецептори кишкової стінки, сприяю-
чи появі скорочувальної хвилі, що викликає дефекацію. Дані проносні засоби мають високий ступінь безпеки і добре переносяться, проте, вони малоефективні у пацієнтів з запорами, що обумовлені уповільненням кишкового транзиту [23, 37].

Пом’якшувальні засоби (засоби, що пом’якшують калові маси) на основі олій (вазелінова, мигдальна олія, рідкий парафін і т.п.) рекомендують використовувати короткочасно (до 5 днів), при епізодичному лікуванні запору. Послаблюючий ефект розвивається швидко (2–3 години), триває до 8 годин. Однак препарати на основі олій мають ряд серйозних недоліків. Вони викликають нудоту, відчуття тяжкості, можливі мимовільні виділення з прямої кишки. Їхнє тривале застосування протипоказане, оскільки може призвести до порушення процесів травлення, гіповітамінозу жиророзчинних вітамінів (А, Е, К), атонії кишечника [9].

Сприятливий вплив на частоту і консистенцію випорожнень можуть надавати як синбіотичні, так і пробіотичні препарати, особливо в лікуванні функціональних запорів, але їх ефективність залежить від штаму бактерій [20, 41].

Прокінетик прукалоприд — прокінетик, високоселективний агоніст 5-НТ4-рецепторів. Посилює перистальтику та кишковий транзит. Застосовується, коли інші проносні засоби не дають бажаного ефекту [36].

До нових препаратів для лікування запорів відносяться секретогени: лубіпростон і лінаклотид, що застосовуються в США. Лубіпростон — біциклічна жирна кислота, що активує хлорні канали і збільшує секрецію води в кишечнику. Лінаклотид є агоністом рецепторів гуанілатциклази і сприяє нормалізації консистенції випорожнень та зменшенню виразності метеоризму [42].

 

До вибору проносного засобу треба підходити відповідально, оцінюючи безпеку та ефективність препарату. Одним з найбільш безпечних препаратів для лікування запору є докузат натрію, в Україні представлений під торговою маркою ДОКУЛАК® ІС .

 


Механізм дії препарату ДОКУЛАК® ІС

ДОКУЛАК® ІС — натрієва сіль сульфатованого діоктилового ефіру бурштинової кислоти (докузат натрію) — аніонний сурфактант з емульгуючими детергентоподібними властивостями. ДОКУЛАК® ІС сприяє проникненню та затримці води в калових масах за рахунок своєї поверхневої активності. Даний препарат діє не тільки на рівні фекальних мас, а й стимулює рефлекс дефекації та посилює перистальтику тонкого і товстого кишечнику, збільшуючи концентрацію циклічного аденозинмонофосфату всередині клітини, тобто ДОКУЛАК® ІС володіє комплексним механізмом дії [45–48]. ДОКУЛАК® ІС надає м’який проносний ефект вже через 12 годин після перорального прийому [43].


 

Досвід застосування докузату натрію

Докузат натрію має тривалу історію застосування. Вперше його запропонували використовувати як проносний засіб у 1955 році [44]. Більше ніж півстоліття препарат присутній на фармацевтичному ринку США [45]. За цей час безпека препарату була неодноразово доведена [49]. Докузат натрію залишається актуальним і на сьогодні. Його використовують як для монотерапії, так і в комбінації з іншими проносними. У 70 % випадків даний препарат включають в схему лікування опіоїдіндукованих запорів. Часто це стосується особливо вразливої групи пацієнтів, які знаходяться на паліативному лікуванні. Стимулюючі проносні (антраглікозиди) можуть викликати атонію кишечника при тривалому застосуванні, що тільки збільшить страждання. Тому для профілактики запорів поряд із загальними заходами таким пацієнтам призначають докузат натрію, який підсилює проникнення води в товщу калових мас та пом’якшує їх [50]. Також він є невід’ємним компонентом терапії запорів у людей похилого віку, для яких ця проблема є особливо актуальною. 50% мешканців будинків для престарілих страждають на хронічні запори. У цієї групи пацієнтів лікування ускладнюється супутніми хворобами, насамперед це неприпустимість підвищення внутрішньочеревного тиску при напруженні. Особливо за наявності таких супутніх патологій як артеріальна гіпертензія, грижі, ретинопатії, геморой, ректальні тріщини, ректальний пролапс. Таким пацієнтам можна рекомендувати докузат натрію для профілактики запорів із метою запобігання утворенню сухих, щільних калових мас і зменшення напруження при дефекації [24, 49].

 

Про безпечність та ефективність Докузату натрію свідчить включення його до:

  • Національного переліку основних лікарських засобів України [51].
  • Переліку ВООЗ основних лікарських засобів [52].
  • Переліку ВООЗ основних лікарських засобів для дітей [53].
  • Переліку ВООЗ основних лікарських засобів для паліативної допомоги [54].

Крім того, докузат натрію входить до Британського стандарту NICECG99 «Запор у дітей і молодих людей: діагностика та лікування» і віднесений FDA до засобів I категорії — загальновизнаний як безпечний та ефективний [55, 56].

 

Клінічна ефективність докузату натрію

Клінічні випробування ефективності докузату натрію продемонстрували достовірне поліпшення показників частоти дефекації і тижневого спорожнення кишечнику в порівнянні з плацебо. При цьому спостерігалася тенденція до розм’якшення калових мас, що значно полегшувало процес дефекації. У групі докузату натрію були відсутні типові побічні ефекти, характерні для стимулюючих проносних, такі як спастичний біль, метеоризм, діарея, електролітні зрушення. Для препарату не характерне звикання, тобто сила ефекту не знижується з часом. Усе це значно покращує комплаєнс пацієнтів [57]. Ефективність та безпечність докузату натрію серед населення похилого віку підтверджено трьома клінічними випробуваннями [58].

 

Спосіб застосування

ДОКУЛАК® ІС випускається у формі таблеток з дозуванням 50 мг і 100 мг. Препарат починають приймати з високої дози  (100 мг 3 рази на добу) і, в залежності від вираженості ефекту, поступово знижують до мінімальної терапевтичної. Для дорослих і дітей старше 12 років максимальна добова доза становить 500 мг. Для рентгенологічного дослідження органів черевної порожнини разом із барієвою сумішшю слід прийняти 400 мг докузату натрію. Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. Препарат відпускається без рецепта. Рекомендована тривалість лікування — не більше 7 днів і може бути продовжена за рекомендацією лікаря [59, 60].

 

Висновок

Запор — є важливою медичною проблемою, оскільки спричиняє погіршення якості життя, але великий обсяг накопичених знань і доступність ефективних та безпечних препаратів дозволяють швидко і надійно з нею боротись.

Докулак ІС — надійне та дієве рішення делікатної проблеми!

 

Список літератури

  1. Парфенов А.И. Стратегия и тактика лечения хронических запоров // Гастроэнтерология. — 2011. — № 9-10. — C.12–17.
  2. Запоры у взрослых / Л.Б. Лазебник та ін. // Экспериментальная и клиническая гастроэнтерология. — 2020. — № 3 (175). — C.10–33.
  3. Урсова Н.И. Актуальные и нерешенные проблемы функциональных запоров у детей раннего возраста // Вопросы современной педиатрии. — 2010. — № 3. — C. 63–69.
  4. Werth B.L., Williams K.A., Fisher M.J., Pont L.G. Defining constipation to estimate its prevalence in the community: results from a national survey. BMC Gastroenterology. 2019. № 19(1).
  5. Panesar P.S., Kumari S. Lactulose: production, purification and potential applications. Biotechnol. Adv. 2011; 29 (6): 940—8.
  6. Systematic review: impact of constipation on quality of life in adults and children / J. Belsey та ін. // Alimentary Pharmacology & Therapeutics. — 2010. — № 31. — C.938–949.
  7. Комарова Е. В. Хронический запор у детей (медицинские и социальные аспекты). Автореф. дис. докт. мед. наук. — М., 2007. — 24 с.
  8. Хронический запор: метод. рекомендации /Парфенов А. И. [и др.]; ГБУЗ Моск. клин. науч. центр ЦНИИГ. — М.: Прима Принт, 2016.
    — 52 с.
  9. Adil E. Bharucha, John H. Pemberton, G Richard Locke. Ill American Gastroenterological Association Technical Review on Constipation Gastroenterology. Jan 2013; 144 (1): 218-238.
  10. Mayev I.V., Lebedeva Y.G., Levchenko O.B. Chronic constipation, approaches for diagnosis and treatment // Pharmateca. 2011. № 12 (225). C.74-79.
  11. Black C.J., Ford A.C. Chronic idiopathic constipation in adults: epidemiology, pathophysiology, diagnosis and clinical management. // Med. J. Aust.. 2018. № 2 (209). C.86-91.
  12. Gladman M.A., Knowles C.H. Novel concepts in the diagnosis, pathophysiology and management of idiopathic megabowel. Colorectal. Dis. 2008. Vol. 10. № 6. P. 531-538.
  13. Romero Y, Evans JM, Fleming KC, Phillips SF: Constipation and fecal incontinence in the elderly population. Mayo Clinic Proceedings 71. 1996 P. 81–92
  14. Southwell B.R., Clarke M.C., Sutcliffe J., Hutson J.M. Colonic transit studies: Normal values for adults and children with comparison of radiological and scintigraphic methods. Pediatr. Surg. Int. 2009. № 25. Р. 559-72.
  15. Dinning P.G., Smith T.K., Scott S.M. Pathophysiology of colonic causes of chronic constipation. Neurogastroenterol Motil. 2009. № 21. Р. 20-30.
  16. Bharucha A.E., Dorn S. D., Lembo A., Pressman A. American gastroenterological association medical position statement on constipation 2013; Gastroenterology. 144 (1): P. 211–217.
  17. Fortin M., Bravo G., Hudon C., Vanasse A., Lapointe L. Prevalence of multimorbidity among adults seen in family practice. Ann Fam Med. 2005;3:223-228
  18. Ivashkin V.T. , Maye v I . V. , Sheptul in A. A. , Trukhmanov A. S., Poluektova Ye.A., Baranskaya Ye.K. et al. Diagnostics and treatment of chronic constipation in adults: clinical guidelines of the Russian gastroenterological association. Ross. z. gastroenterol. gepatol. koloproktol. 2017;27(3):75–83. (In Russ.)
  19. Саблин О. А. Возможности энтерокинетической терапии нарушений моторики кишечника при запоре //Фарматека. — 2013. — Т. 255,
    № 2. — С. 22–27.
  20. Плотникова Е. Ю. Современные представления о запоре. — 2015. —
    № 8. /https://www.lvrach.ru/2015/08/15436271/
  21. Camilleri M., Ford A. C., Mawe G. M., Dinning P. G., Rao S. S., Chey W. D. et al. Chronic constipation. Nat. Rev. Dis. Primers. 2017;3:95.
  22. Gray J. R. What is chronic constipation? Definitionand diagnosis. Can. J. Gastroenterol. 2011;25 (Suppl B):7B-10B.
  23. Forootan М. Chronic constipation: а review of literature. Medicine. 2018;97(20): e10631.
  24. Редькін Р.Г., Ніколенко Є.Я., Кратенко А.С. Актуальні проблеми допомоги пацієнтам із запорами у практиці сімейного лікаря // Гастроэнтерология. — 2020. — № 2. — C.1–13.
  25. Маев И. В., Вьючнова Е. С., Лебедева Е. Г., Гвинтовкина Т. О. и др. Хронический запор, подходы кпостановке диагноза илечению // Фарматека. — 2011. — № 12. — С. 58–63.
  26. Liu L. W. Chronic constipation: current treatment options // Can. J. Gastroenterol. 2011. N 25. Suppl. B. P. B 22–28.
  27. Schiller L. Nutrients and Constipation: Cause or Cure? // Practical Gastroenterology. — 2008. — № 61. — C.43-49.
  28. Ford A., Moayyedi P., Lacy B.E. et al. American College of Gastroenterology monograph on the management of irritable bowel syndrome and chronic idiopathic constipation. Am. J. Gastroenterol. 2014. № 109(Suppl. 1). S2-S26.
  29. Yoshioka H., Iseki K., Fujita K. Development and differences of intestinal flora in the neonatal period in breast-fed and bottle fed infants // J. Pediatr. — 1983; 72:317–321.
  30. Day A., Sherman P. M. Normal intestinal flora: pathobiology and clinical relevance // J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. — 1998; 7:2–7.
  31. Jiang T., Suarez F. L., Levitt M. D. Gas production by feces of infants // J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. — 2001; 32 (5):534–541.
  32. Lebental E., Lee P. C. Alternate pathways of digestion and absorption in early infancy // J. Pediatr. Gastroenterol. Nutr. — 1982; 3:1–3.
  33. Anti M., Pignataro G., Armuzzi A., Valenti A. et al. Water supplementation enhances the effect of high-fiber diet on stool frequency and laxative consumption inadult patients with functional constipation //Hepatogastroenterology. 1998. Vol. 45. N 21. P. 727–732.
  34. Müller-Lissner S. A. Effect of wheat bran on weight of stool and gastrointestinal transit time: a meta-analysis // Br. Med. J. (Clin. Res. Ed.). 1988. Vol. 296. N 6622. P. 615–617.
  35. Petticrew M., Watt I., Sheldon T. Systematic review of the effectiveness of laxatives in the elderly // HealthTechnol. Assess. 1997. Vol. 1. N 13. P. i–iv, 1–52.
  36. Voderholzer W. A., Schatke W., Mühldorfer B. E., Klauser A. G. et al. Clinical response to dietary fiber treatment of chronic constipation // Am. J. Gastroenterol. 1997. Vol. 92. N 1. P. 95–98.
  37. Suares N.C., Ford A. C. Systematic review: the eff ects of fi bre in the management of chronic idiopathic constipation. Aliment. Pharmacol. Th er. 2011;33:895–901.
  38. Xing JH, Soffer EE. Adverse effects of laxatives. DisColonRectum. 2001;44(8):1201-1209.
  39. Маевская Е. А. Хронический запор: тактика ведения на основе научных фактов // Фарматека. — 2014. — № 14. — С. 17–23.
  40. Gordon M., Naidoo K., Akobeng A. K., Thomas A. G. Cochrane Review: Osmotic and stimulant laxatives for the management of childhood constipation (Review). Evid. Based Child Health. 2013;8(1):57–109.
  41. Chmielewska A., Szajewska H. Systematic review of randomised controlled trials: probiotics for functional constipation. World J. Gastroenterol. 2010;16:69–75.
  42. Miwa H. Novel perspectives in management of chronic constipation. Japanese journal of gastroenterology. 2018;115(11):933–939
  43. Canadian Agency for Drugs and Technologies in Health (26 June 2014). Dioctyl Sulfosuccinate or Docusate (Calcium or Sodium) for the Prevention or Management of Constipation: A Review of the Clinical Effectiveness. CADTH Rapid Response Reports.
  44. Wilson J.L., Dickinson D.G. Use of dioctyl sodium sulfosuccinate (Aerosol O.T.) for severe constipation. J. Am.Med. Assoc. 1955. Vol. 158(4). Р. 261-263.
  45. Simon B., Kather H. Interaction of laxatives with enzymes of cyclic AMP metabolism from human colonicmucosa. Eur. J. Clin. Invest. 1980 Jun. № 10(3). Р. 231-4.
  46. Docusate Potassium. USA National Institutes of Health. https://drugs.ncats.io/drug/CIK9F54ZHR
  47. Dinnendahl V., Fricke U., eds. Arzneistoff-Profile (in German). 2 (23th ed.). Eschborn, Germany: Govi Pharmazeutischer Verlag. 2010.
  48. Autumn L. et al. Polyethylene Glycol 3350 and Docusate Sodium Compared with Docusate Sodium Alone after Urogynecologic Surgery. A Randomized Controlled Trial.
  49. List of Union reference dates and frequency of submission of periodic safety update reports (PSURs). Rev 72.2018 July. EMA/630645/2012.
  50. Brown T.J., Keshvani N., Gupta A. et al. Rates of appropriate laxative prophylaxis for opioid-inducedconstipation in veterans with lung cancer: a retrospective cohort study. Support Care Cancer. 2020.
  51. Постанова КМУ від 25.03.2009 р. № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» (у редакції від 30.12.2017 р.).
  52. WHO Model List of Essential Medicines. 21th List. Geneva: World Health Organization. 2020. Аvailable at: https://list.essentialmeds.org/
  53. World Health Organization Model List of Essential Medicines for Children, 7th List, 2019. Geneva: World Health Organization; 2019.
  54. WHO International Association for Hospice and Palliative Care Executive Summary Essential Medicines in Palliative Care. January 2013. Аvailable at: http://www.who.int/selection_medicines/committees/expert/19/applications/palliative/en/
  55. Constipation in children and young people: diagnosis and management Clinical guideline [CG99] Published date: May 2010. Last updated: July 2017.
  56. Laxative Drug Products for Over-the-Counter Human Use; Proposed Amendment to the Tentative Final Monograph. FDA Federal Register. 1993 Sept. 2. Vol. 58. № 169. Аvailable at: http://cdn.loc.gov/service/ll/fedreg/fr058/fr058169/fr058169.pdf#page=68
  57. Hyland C.M., Foran J.D. Dioctyl sodium sulphosuccinate as a laxative in the elderly. Practitioner. 1968. № 200.Р. 698-699.
  58. Fleming V, Wade WE. A review of laxative therapies for treatment of chronic constipation in older adults. Am J Geriatr Pharmacother. 2010;8(6):514-550.
  59. Інструкція до застосування лікарського засобу ДОКУЛАК ІС, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 50 мг та 100 мг, таблетки № 10 ублістері; таблетки № 10 (10х1) у блістері в пачці, виробництва ТДВ «ІНТЕРХІМ», Україна.
  60. Clinical and Functional Characteristics of Nursing Facility Residents with Opioid-Induced Constipation / C. Allen та ін. // The Consultant Pharmacist. 2017. № 5 (32). C.285-298.

 

Ігор Капелька, співробітник кафедри
фармакології та фармакотерапії НФаУ