X

Для доступа к архивному номеру журнала введите, пожалуйста, Ваш электронный адрес

Введите вашу почту

X

Подписка на электронную версию журнала "Современная фармация"


Введите ваше имя


Введите вашу фамилию


Введите вашу специальность


Введите вашу специализацию















Введите вашу почту


Введите ваш телефон

Телефон должен содержать код страны

пример: +380 99 999 9999


Введите Область/город/посёлок где вы проживаете


Введите ваше место работы


Кордарон — від історії до реальної клінічної практики

В сучасному житті, пов’язаному з багатьма негативними чинниками (урбанізація, стрес, важкі фізичні навантаження, збільшення захворюваності, паління, та інше), все частіше у населення виявляються порушення серцевого ритму, які можуть призводити до виникнення життєвозагрозливих станів.

 


«Мій пульс, як ваш, розмірено звучить такою ж здравою музикою …»
(У. Шекспір «Гамлет»)


Відомо, що основною причиною розвитку аритмій є пошкодження міокарду, що тим самим перешкоджає нормальному поширенню електричного імпульсу через провідну систему серця до різних його відділів [1, 2]. Ці пошкодження можуть мати ішемічний, запальний або морфологічний характер. Наприклад, при кардіосклерозі утворюється рубцова тканина, яка ускладнює виконання міокардом провідної функції і сприяє, таким чином, виникненню порушень провідності та ритму. Найчастіше різні форми органічних аритмій і блокад супроводжують кардіальну патологію (ішемічну хворобу серця, міокардит, серцеву недостатність і т. д.), а також є ускладненнями кардіохірургічних операцій.

Вид лікування аритмій залежить від механізму й ії типу, здійснюється декількома шляхами: призначення медикаментозної (антиаритмічної) терапії або хірургічного втручання [1, 2].
В клінічній практиці порушення ритму вносять значний вклад в серцево-судинну захворюваність і смертність, тому антиаритмічна терапія є одним з найважливіших розділів в практичній кардіології [1–3].

Незважаючи на успіхи в медицині та фармакології в розробці й застосуванні нових антиаритмічних препаратів (ААП), вибір лікарського засобу для лікування аритмій залишається складним завданням. Це зумовлено ​​великою кількістю різновидів аритмій й їх поєднань, впливом порушень ритму серця на подальший прогноз, високим ризиком побічних реакцій препаратів з можливими важкими ускладненнями [1–3].

Лише доскональне володіння знанням дії препаратів на електрофізіологічні властивості нормальних і патологічно змінених тканин серця, на властивості міокарда та тонус судин, взаємодію препаратів на нервову систему та їх вплив на інші органи й системи, а також уявлення про їх побічні ефекти, потенційну взаємодію з іншими препаратами, в перспективі дає можливість контролювати порушення серцевого ритму [1–3].

 

Пошук та розробка ефективних та безпечних нових ААП триває й по теперешній час, але варто звернутися до історії деяких лікарських рослин.

Нам відомо, що з давних часів для виготовлення лікарських засобів використовували рослини [4–6]. Отже, звернемося до історичних фактів. Так, відомо кілька поширених серцево-судинних препаратів, включаючи дигоксин, хінідин, атропін та аміодарон, які є похідними рослин. Більш потужний антиаритмічний ефект має аміодарон, який був отриманий з рослини Ammi visnaga L., лікарської трави, яка традиційно та історично призначалася більше 1000 років тому лікарями (такими як Авіценна) для різних станів (лікування сечокам’яної хвороби, астми, болі у грудях та порушення менструального циклу та ін.) [7–9].  

 

Невідомі факти. Від Ammi visnaga L. до Аміодарону 

Ammi visnaga L. — однорічна або дворічна рослина, роду Аммі (Ammi) з сімейства Зонтичні (Apiaceae) (вона ж Umbelliferae), здебільшого зустрічається в середземноморських країнах (Середній Азії, Північній Африці, Південній Європі). Культивується на Північному Кавказі, у Молдові, в Україні. Також рослина відома в арабській мові як khella.

 

 

Ammi visnaga L. використовувалась в медичних цілях у вигляді відвару з його сухого насіння або настоянки з його плодів, та застосовується на теперешній час при захворюваннях дихальних шляхів. Більшість ранніх експериментів з Ammi visnaga L. відомі у Єгипті, де на практиці рослина застосовувалась для лікування сечокам’яної хвороби. Експерименти, розробки шли протягом десятиліть, доказуючи міорелаксантну активність, м’який діуретичний ефект цієї рослини.

Дослідження за ефектами рослини спостережувались роками у XIX — на початку XX ст. Так в Сирії з Ammi visnaga L. було виготовлено таблетки Хеллін, препарат, який застосовувався при сечокам’яній хворобі та стенокардії.

Хеллін у 1940-х роках привернув увагу своїм впливом рослини на серцево-судинну систему. Анреп та ін. дослідили речовину як коронарний судинорозширювальний засіб при лікуванні стенокардії та порівняли її з іншими відомими антиангінальними засобами, такими як нітрат. Головною перевагою Хелліна перед іншими препаратами була його селективність щодо коронарних артерій, при цьому не знижуючи артеріального тиску [7–10].

У 1960-х рр. пошук нових антиангінальних засобів, зокрема, коронарних вазодилататорів, призвів до виробництва аміодарону [10–12].  Група Labaz в Бельгії (яку згодом придбав Sanofi) синтезували безліч препаратів на основі бензофуранової порції Хелліну, серед яких переважав аміодарон через свою ефективність та меншу кількість несприятливих ефектів. Він став популярним у Європі як засіб лікування стенокардії. Посилання на антиаритмічну дію аміодарону було зроблено в 1969 році на тваринах. Дослідники з Оксфордського університету Брама Сінгх і Воган Вільямс намагалися з’ясувати вплив аміодарону на серцеві м’язи в 1970 році. Вони припустили, що поряд із соталолом, аміодарон може бути потужним ААП через його вплив на серцевий потенціал дії [11, 12].

Далі, упродовж 1970-х років, клінічні експерименти як з внутрішньовенною, так і з пероральною формою аміодарону проводились на пацієнтах з аритмією та показали багатообіцяючі результати [12, 13]. Аргентинський лікар Маурісіо Розенбаум та ін. продемонстрували ефективність аміодарону спочатку у пацієнтів із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта, а потім при інших типах надшлуночкових та шлуночкових аритміях [14–17]. 

Численні експериментальні дослідження та клінічні спостереження продовжились у 80-і рр. та підтвердили механізми антиаритмічної дії аміодарону. У грудні 1985 р. аміодарон був затверджений FDA для лікування аритмій [18–20].

Вищеописані дані стали відправною крапкою для подальшого вивчення та проведення численних рандомізованих досліджень оригінального препарату Кордарон® з діючою речовиною аміодарон (компанії Sanofi) в багатьох країнах світу.

 

 

Фармакокінетичні особливості

Кордарон® — сполука, для якої властиві повільне транспортування і висока тканинна афінність. Біодоступність при пероральному прийомі в залежності від індивідуальних особливостей пацієнта може становити 30–80 % (в середньому — 50 %).

Препарат метаболізується печінкою; повільно накопичується в тканинах, швидкість накопичення може сильно відрізнятися в окремих групах пацієнтів [22–24]. Після одноразового прийому препарату Cmax в плазмі крові досягається протягом 3–7 год. Терапевтична активність проявляється в середньому протягом 1 тижня прийому препарату (від декількох днів до 2 тижнів). Використання високих навантажувальних доз (800–1200 мг/добу в 2–3 прийоми) дозволяє прискорити настання терапевтичного ефекту, проте навіть при використанні високих стартових доз можливі рецидиви аритмії протягом перших тижнів після початку терапії, що зовсім не означає відсутності ефекту, який може проявлятися в більш пізні терміни [25].

В середньому період напіввиведення аміодарону тривалий і характеризується значною міжіндивідуальною варіацією (від 20 до 100 днів).

Кожна доза аміодарону 200 мг містить 75 мг йоду [22–24]. В організмі людини аміодарон перетворюється в активний метаболіт дезетиламіодарон, концентрація якого перевищує концентрацію вихідної речовини протягом тривалої терапії. Існують виражені індивідуальні відмінності в плазмовій концентрації як аміодарону, так і дезетиламіодарону, що визначає антиаритмічну ефективність препарату [24]. Концентрація аміодарону в плазмі, що перевищує 2,5 мг/л, пов’язана з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів [22, 23]. У реальній практиці підтримуюча доза становить 200–400 мг/добу, однак є повідомлення про ефективність призначення аміодарону в дозі 100 мг/добу [23, 25].

 

Електрофізіологічні властивості

Кордарон® класифікований як засіб III класу ААП (забезпечує блокаду калієвих каналів за класифікацією Воган-Вильямса) через його здатності продовжувати рефрактерність в ділянках серця та запобігати/припиняти повторне проникнення, проте він виявляє протиаритмічні властивості всіх чотирьох класів антиаритмічних препаратів — класу I (блокада натрієвих каналів), II класу (неконкурентна бета-адреноблокуюча дія) та класу IV (блокада кальцієвих каналів).

 

Антиаритмічна дія Кордарону® забезпечує:

  • збільшення тривалості 3 фази потенціалу дії кардіоміоцитів, в основному за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах;
  • зменшення автоматизму синусового вузла, що приводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС);
  • уповільнення синоатріальної, передсердної та AV-провідності, більш вираженими при тахікардії;
    неконкурентна блокада α- і β-адренорецепторів;
  • збільшення рефрактерних періодів і зменшення збудливості міокарда передсердь і шлуночків, а також збільшення рефрактерного періоду AV-вузла;
  • уповільнення проведення й збільшення тривалості рефрактерного періоду в додаткових пучках AV-проведення.

Крім антиаритмічної дії, у препарата є антиангінальний, коронаророзширювальний, α- і β-адреноблокуючі ефекти.

 

Кордарон® володіє також іншими ефектами:

  • відсутність негативної інотропної дії при прийомі всередину;
  • зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного опору серця (ЗППС) та частоти серцевих скорочень (ЧСС);
  • збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій;
  • підтримка серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті та зниження ЗПСС;
  • вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібірування перетворення Т3 в Т4 (блокада тироксин-5-дейодінази) і блокування захоплення цих гормонів кардіоміоцітами й гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.

 

 

З урахуванням антиаритмічної дії, антиангінального, коронаророзширювального, α- і β-адреноблокуючого ефектів визначається широкий спектр призначення Кордарону®:

1) профілактика рецидивів:

  • шлуночкової тахікардії, що представляє загрозу для життя хворого;
  • симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
  • суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що вимагає лікування, і в тих випадках, коли інші препарати не надають терапевтичного ефекту або протипоказані;
    фібриляції шлуночків;

2) лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь, ІХС та/або порушення функції лівого
шлуночка;

3) хронічний коронарний синдром та/або порушення функції лівого шлуночка у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або гіпертрофічною кардіоміопатією (з метою профілактики аритмій та раптової смерті) [1, 2, 22, 23].

 

Для лікування важких порушень ритму серця у пацієнтів, які не відповідають на інші засоби терапії, або в разі, коли інші засоби лікування не можуть бути застосовані; тахіаритмії, пов’язані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта; тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові й шлуночкові тахікардії; тріпотіння й фібриляція передсердь, фібриляція шлуночків; в разі, коли інші лікарські засоби не можуть бути застосовані, призначається ін’єкційна форма Кордарону® [22, 24].

 

Слід пам’ятати, що лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта під наглядом фахівця.

 

Як і всі лікарські засоби, ААП теж мають небажані дії. Так, при тривалій терапії аміодароном можуть спостерігатися різні небажані ефекти та їх загальна частота становить 17–52 % [27–29]. По даним досліджень [27–29] основними побічними реакціями, що розвиваються при тривалому прийомі аміодарону, є фотодерматоз — підвищення чутливості шкіри до ультрафіолетового випромінювання (8–10 %), пігментна кератопатія (91–100 %), легеневі ускладнення (2–17 %), підвищення рівня печінкових трансаміназ (4–25 %), розлади з боку шлунково-кишкового тракту (5 %), неврологічна симптоматика (20–40 %), брадикардія (1 %). Аритмогенні ефекти, зокрема, шлуночкова тахікардія типу torsade de point, спостерігаються вкрай рідко (0,3 %).

Побічні ефекти аміодарону в більшості своїй залежать від концентрації препарату в плазмі крові та мають дозозалежний ефект, тобто з підвищенням дози зростає й частота небажаних дій. Разом з тим частота розвитку деяких з них (фотодерматоз, кератопатія) не залежить від дози.

Дозозалежний ефект та побічні ефекти аміодарону висвітлені в метааналізі «Low-dose Amiodarone Is Safe» [30]. Дослідниками було проаналізовано 10 когортних досліджень з метою оцінки частоти, поширеності та виникнення побічних ефектів в низьких дозах
(≤ 200 мг/ добу) та дуже низьких дозах (≤ 100 мг/добу) при лікуванні аміодароном незалежно від виду аритмії. За отриманими даними, автори прийшли до висновку, що терапія низькими дозами аміодарону (≤100 мг/добу) є безпечною для тривалого застосування, і серйозні побічні ефекти при застосуванні низьких доз зустрічаються рідко [30].

 

 

У кожному індивідуальному призначенні важливо оцінювати значимість цих ускладнень. Серйозними побічними ефектами, які вимагають відміни препарату, є інтерстиціальний пневмоніт, а також пошкодження печінки з підвищенням трансаміназ більш ніж в 4 рази, що може загрожувати розвитком печінкової недостатності.

Кератопатія, що виявляється при огляді окулістом майже у всіх хворих, які тривалий час отримують аміодарон, вкрай рідко супроводжується порушеннями зору.

Отже, ретельний огляд пацієнта з оцінкою коморбідних станів, лабораторне обстеження та динамічне спостереження дають можливість забезпечити довгострокову безпеку терапії аміодароном.

 

Переваги застосування Кордарону® за даними клінічних досліджень

 

За останні 40 років Кордарон® став найбільш призначаємим з антиаритміків в клінічній практиці, склавши приблизно 24,1 % від загального числа призначень ААП.

 

При призначенні Кордарону® часто відбувається подовження QT і QTc-інтервалів, що сприяє тривалому підтриманню синусового ритму у пацієнтів з пароксизмальною та персистуючою формами фібриляції передсердь (ФП). Дані метааналізу результатів плацебоконтрольованих досліджень свідчать, що Кордарон® найбільш ефективний в купірованні пароксизмів ФП (частота відновлення синусового ритму становить 92 %) [31].

За даними дослідження ALFA [32], призначення Кордарону® показано 39 % пацієнтам з пароксизмальною ФП, що свідчить про збільшення частоти застосування препарату з метою купірування порушення ритму.

Сучасні підходи до призначення тривалої антиаритмічної терапії у хворих з пароксизмальною ФП продемонстровані в Канадському дослідженні CTAF [32]. Дуже важливо, що в цьому дослідженні Кордарон® застосовувався в малих дозах (середня доза препарату через 12 місяців після початку дослідження — 186 мг на добу). Сенс застосування малих доз полягає в тому, що вони добре переносяться пацієнтами, при тривалому прийомі дають мінімальну кількість побічних ефектів з боку легенів, щитовидної залози, очей, шкіри, печінки. Результати дослідження CTAF показали переваги аміодарону (Кордарону®) в порівнянні з соталолом і пропафеноном в запобіганні нових параксізмов ФП через 3, 6 і 12 місяців спостереження. Результати дослідження показали, що аміодарон (Кордарон®) — найбільш ефективний антиаритмічний засіб у хворих з частими нападами ФП.

 

За сучасними рекомендаціями, пацієнтам з персистуючою ФП після відновлення синусового ритму аміодарон (Кордарон®) призначають в дозі 600–800 мг/добу протягом 1 тижня, потім протягом 3 тижнів по 400 мг на добу. В подальшому дозу знижують під контролем ефективності лікування. З метою максимальної безпеки рекомендується використання мінімальних ефективних доз (100–200 мг, рідше 300–400 мг/добу) за умови регулярного і тривалого спостереження за пацієнтом [34].

Тривалий прийом аміодарону дозволяє також відновлювати синусовий ритм у багатьох пацієнтів з персистуючою ФП [31, 34]. За даними плацебоконтрольованих досліджень, застосування Кордарону® дозволяє відновити синусовий ритм у 49 % хворих з персистуючою ФП [34].

 

Кордарон® є препаратом вибору при кардіальній патології та в випадках ФП, рефрактерною до інших антиаритмічних препаратів [31, 34].

Комбінована терапія аміодароном (Кордароном®) в поєднанні з β-адреноблокаторами розглядається в якості альтернативи дорогої імплантації кардіовертера-дефібрилятора [31, 34].

За даними дослідження CAMIAT (Canadian Amiodarine Myocarial Infarction Arrhythmia Trial), призначення аміодарону постінфарктним хворим з шлуночковою екстрасистолією дозволяє достовірно знизити ризик аритмічної та кардіальної смерті на 48,5 і 27,4 % відповідно [35].

Призначення аміодарону хворим з хронічною серцевою недостатністю, за даними дослідження GESICA (Grupo de Estudio de la Sobrevida en Insficenca Cardiana en Argentina), дозволяє знизити загальну смертність на 45 %, частоту раптової смерті — на 54 % і смертність від прогресуючої серцевої недостатності — на 40  % [36].

 

Кордарон® при спільному застосуванні з β-адреноблокаторами знижує частоту аритмічної смерті через виникнення шлуночкових тахіаритмій у пацієнтів з серцевою недостатністю [34, 35].
Метааналіз 13 багатоцентрових досліджень, присвячених первинній профілактиці раптової смерті у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда або мають хронічну недостатність кровообігу, продемонстрував здатність аміодарону знижувати не тільки показники аритмічної, а й загальної летальності [37].

З метою вторинної профілактики раптової смерті препарат найбільш яскраво проявив себе в дослідженні CASCADE (The Cardiac Arrest in Seattle: Conventional Versus Amiodarone Drug Evalution). Було показано, що аміодарон, який призначається хворим, які пережили раптову смерть, викликану злоякісними шлуночковими аритміями, ефективніше попереджає рецидиви шлуночкової тахікардії та фібриляції шлуночків, ніж три препарати I класу, а саме хінідин, прокаїнамід і флекаїнід. Показники ефективності склали 41 і 20 % (сумарна ефективність), відповідно.

У дослідженні CIDS (Canadian Implantable Defibrillatore Study) вивчали вплив терапії аміодароном і імплантації кардіовертерів-дефібриляторів на віддалений прогноз у хворих із злоякісними шлуночковими аритміями. Показники смертності в групах хворих з кардіовертерами-дефібриляторами, які отримували аміодарон, не мали статистичних відмінностей і склали, відповідно, 25 і 30 %, ці дані вказують на можливість використання аміодарону в якості альтернативи імплантованого кардіовертера-дефібрилятора у пацієнтів, що мають високий ризик розвитку фатальних шлуночкових аритмій [38].

У дослідженні ALPS (Amiodarone, Lidocaine, or Placebo) вивчали вплив терапії аміодароном, лідокаїном або плацебо на позаклінічну зупинку серця, а також безпеку та ефективність цих препаратів. В цілому виживання у кожній із цих категорій було стабільно вищим при застосуванні активних препаратів — аміодарону або лідокаїну, ніж плацебо. При цьому підвищеного ризику побічних ефектів або інвалідності при прийомі аміодарону не відмічалось [39].

 

Важливе питання, яке обговорюється між спеціалістами — що ефективніше: бренд чи генерик при лікуванні аритмій?

Дійсно, кожен лікар задається питанням, коли мова йде про призначення ААП пацієнтам різних вікових груп та з супутньою коморбідною патологією, якому засобу віддати перевагу, хто «переможе у цій боротьбі» за збереження ритму, генеричний або оригінальний препарат.
Відомо, що кількість генеричних засобів на фармацевтичному ринку збільшується з кожним роком, що свідчить про закономірний процес розвитку розвинених й економічно стабільних держав. Безумовно, що пацієнт повинен самостійно обирати між генеричним чи брендовим препаратом. Наявність генеричних препаратів — це шанс для пацієнтів з обмеженими фінансовими можливостями отримувати необхідне лікування.
Але, якщо оцінювати доказовість препарату, то вона основана на дослідженнях на оригінальному препараті. Такі дослідження ніколи не припиняються, і дані, що озвучуються на міжнародних конгресах й впливають на рекомендації та клінічну практику, відносяться саме до оригінальних засобів.

 

Ще одним важливим моментом є підтвердження біоеквівалентності оригінального та генеричного препаратів. Біоеквівалентність передбачає, що фармацевтичні еквівалентні препарати мають порівняну біодоступність — швидкість і ступінь всмоктування в системний кровотік. Однак далеко не для всіх генериків, присутніх на українському ринку, доведена біоеквівалентність референтному препарату. Також біоеквівалентність не гарантує терапевтичної еквівалентності, тобто рівної клінічної ефективності і безпеки оригінального і генеричного препаратів [40–45].

Причини відсутності терапевтичної еквівалентності генериків очевидні та полягають у визначенні ефектів в короткочасних дослідженнях із залученням невеликої кількості молодих і клінічно здорових осіб; відсутність даних клінічних випробувань з фіксованими кінцевими точками, які свідчили б про ефективність і безпеку генериків у віддаленому періоді [41, 44, 45]. Таким чином, пацієнт піддається певному ризику неефективного лікування, особливо коли мова йдеться про небезпечні аритмії.

Тому ефективність та існуюча доказова база діючої речовини є безсумнівними перевагами оригінального Кордарону® перед генеричними препаратами, що підтверджується багатьма даними [41, 44, 45].

Docendo discimus — Навчаючи, вчимося

Цікаві спостереження для подальшого дослідження можливих плейотропних ефектів Кордарону®

1. Нещодавні публікації [46, 47] можуть бути перспективою для подальшого дослідження плейотропних ефектів аміодарону. Обговорюється можливість застосування аміодарону проти важкого гострого респіраторного синдрому при захворюванні на SARS-CoV-2, як одного із антиаритмічних препаратів, які найбільш широко призначаються для лікування як шлуночкових, так і надшлуночкових аритмій. Автори представляють обґрунтування призначення аміодарону в терапії COVID-19, а також те, що введення аміодарону може бути потенційною стратегією запобігання інфекції SARS-CoV-2, а не просто препаратом для лікування пацієнтів, які вже мають симптоматичне захворювання та/або важку коронавірусну хворобу.

2. Дослідження групи авторів [48] свідчить про те, що аміодарон викликає цитотоксичність у кількох типах ракових клітин, що робить його потенційним кандидатом для застосування при лікуванні раку. Автори припустили, що окрім цитотоксичних ефектів, що спостерігаються в ракових клітинах, аміодарон також має опосередкований вплив на ангіогенез, який є ключовим фактором мікросередовища пухлини.

 

Література

1.Нарушения сердечного ритма и проводимости: Рук-во для врачей / Под ред. В.Н. Коваленко, О.С. Сычева. — К., 2009. — 654 с.
2. Аритмии сердца. Расстройства сердечного ритма и нарушения производимости. Руководство для врачей / М.С. Кушаковский, Ю.Н. Гришкин. — СПб.: Фолиант, 2014. — 720 с.
3. Аль-Хатиб С.М., Стивенсон В.Г., Акерман М.Дж. и др. Руководство AHA / ACC / HRS по ведению пациентов с желудочковой аритмией и предотвращению внезапной сердечной смерти, 2017 г.: Отчет Американской коллегии кардиологов / Американской кардиологической ассоциации по клиническим практическим рекомендациям и Общества сердечного ритма. J Am Coll Cardiol. — 2018. — №72: e91.
4. Balunas MJ, Kinghorn AD. Drug discovery from medicinal plants. Life Sci. 2005.Vol.78(5). P. 431-441.
5. WHO monographs on selected medicinal plants. 2006.
6. Saad B, Azaizeh H, Said O. Arab herbal medicine. Botanical medicine in clinical practice. 2008. Vol.4. P. 31.
7. Anrep GV, Barsoum GS, Kenawy MR, Misrahy G.. Ammi visnaga in the treatment of the anginal syndrome. Br Heart J. 1946.Vol.8(4). P. 171-177.
8. Dewar HA, Grimson TA. Khellin in the treatment of angina of effort. Br Heart J. 1950. Vol.12(1). P. 54-60.
9. Borney M. Active coronary vasodilator and antispasmodic principle of Ammi visnago (khellin). Arch Sci Med (Torino). 1951. Vol.92(3). P. 206-211.
10. Tavolinejad H., Soltani D., Zargaran A. et al. The Story of Amiodarone: Discovery of an anti-arrhythmic drug by exploring a medicinal plant, from history to clinical practice. European Heart Journal. 2019.-Vol. 40, Issue 33. P. 2758–2759. https://doi.org/10.1093/eurheartj/ehz583
11. Singh BN, Venkatesh N, Nademanee K et al. The historical development, cellular electrophysiology and pharmacology of amiodarone. Prog Cardiovasc Dis. 1989. Vol.31(4). P. 249-280.
12. Singh B.N., Vaughan Williams E.M. The effect of amiodarone, a new anti-anginal drug, on cardiac muscle. Br J Pharmacol. 1970. Vol.39(4). P. 657-667.
13. Van Schepdael J, Solvay H. [Clinical study of amiodarone in cardiac rhythmic disorders]. Presse Med. 1970. Vol.78(42). P. 1849-1850.
14. Rosenbaum M.B., Chiale P. A., Ryba D. et al. Control of tachyarrhythmias associated with Wolff-Parkinson-White syndrome by amiodarone hydrochloride. Am J Cardiol. 1974. Vol.34(2). P. 215-223.
15. Rosenbaum MB, Chiale PA, Halpern MS, Nau GJ, Przybylski J, Levi RJ, et al. Clinical efficacy of amiodarone as an antiarrhythmic agent. Am J Cardiol. 1976. Vol.38(7). P. 934-944.
16. Rosenbaum MB, Chiale PA, Haedo A, Lázzari JO, Elizari MV. Ten years of experience with amiodarone. Am Heart J. 1983.Vol.106. P. 957-964.
17. Singh BN. Amiodarone: Historical development and pharmacologic profile. Am Heart J. 1983. Vol.106. P. 788-797.
18. FDA Approved Drug Products: Cordarone (amiodarone HCl) tablets.
19. NIH StatPearls: Amiodarone.
20. AAFP: Medication Guide for Amiodarone.
21. Patricia Vassallo 1, Richard G Trohman Prescribing amiodarone: an evidence-based review of clinical indications. JAMA. 2007. Vol. 298(11). P. 1312-1322. doi: 10.1001/jama.298.11.1312. https://medlineplus.gov/arrhythmia.html
22. https://compendium.com.ua/info/153380/kordaron-sup-sup-/
23. Amiodarone hydrochloride (marketed as Cordarone) information. US Food and Drug Administration Web site. (2015). https://www.fda.gov/drugs/postmarket-drug-safety-information-patients-and-providers/amiodarone-hydrochloride-marketed-cordarone-and-pacerone-information, accessed 28th May 2020.
24. Andrew E. Epstein,Brian Olshansky, Gerald V. Naccarelli, et al. Practical Management Guide for Clinicians Who Treat Patients with Amiodarone. The American Journal of Medicine. 2016. Vol. 129, P. 468-475 DOI:https://doi.org/10.1016/j.amjmed.2015.08.039
25. Lee K.L., Tai Y.T. Long-term low-dose amiodarone therapy in the management of ventricular and supraventricular tachyarrhythmias: efficacy and safety. Clin Cardiol. 1997. Vol. 20(4). P. 372-377. doi: 10.1002/clc.4960200414.
26. Mujović N., Dobrev D., Marinković M. et al. The role of amiodarone in contemporary management of complex cardiac arrhythmias. Pharmacol. 2020.Vol.151:104521. doi: 10.1016/j.phrs.2019.104521.
27. Ruzieh M., Moroi Morgan K. , Aboujamous Nader M. et al. Meta-Analysis Comparing the Relative Risk of Adverse Events for Amiodarone Versus Placebo. Am J Cardiol. 2019. Vol.124(12). P. 1889-1893. doi: 10.1016/j.amjcard.2019.09.008.
28. Shukla R., Jowett N. I., Thompson D. R., Pohl J. E. Side effects with amiodarone therapyPostgrad Med J. 1994. Vol.70 (825). P. 492-498. DOI: 10.1136/pgmj.70.825.492
29. Colunga Biancatelli Ruben Ml , Congedo Viviana, Calvosa Leonardo et al. Adverse reactions of Amiodarone. J Geriatr Cardiol. 2019. Vol.16(7). P. 552-566. doi: 10.11909/j.issn.1671-5411.2019.07.004.
30.Chokesuwattanaskul R., Shah N., Chokesuwattanaskul S., et al. Low-dose Amiodarone Is Safe: A Systematic Review and Meta-analysis. J Innov Card Rhythm Manag. 2020. Vol.11(4). P. 4054–4061. doi: 10.19102/icrm.2020.110403
31. Haverkamp W., Israel C., Parwani A . Clinical aspects of treatment with amiodarone. Herzschrittmacherther Elektrophysiol. 2017 Vol.28(3). P. 307-316. doi: 10.1007/s00399-017-0516-0.
32. Levy S., Maarek M., Coumel P. et al. Characterization of different subsets of atrial fibrillation in general practice in France: the ALFA study. The College of French Cardiologists // Circulation.-1999. — Vol.23. — P. 3028–3035.
33. For the Canadian Trial of Atrial Fibrillation Investigators. Amiodarone to pre-vent recurrence of atrial fibrillation / D.Roy, M.Talajic, P. Dorian et al. // N.Engl. J.Med. -2000.Vol.342. — P. 913 -920.
34. Hindricks G., Potpara T., Dagres N. et al. 2020 ESC Guidelines for the diagnosis and management of atrial fibrillation developed in collaboration with the European Association for Cardio-Thoracic Surgery (EACTS): The Task Force for the diagnosis and management of atrial fibrillation of the European Society of Cardiology (ESC) Developed with the special contribution of the European Heart Rhythm Association (EHRA) of the ESC European Heart Journal. 2021. Vol.42, Issue 5, Pages 373–498, https://doi.org/10.1093/eurheartj/ehaa612
35. Boutitie F. BoisselJ-P., Connolly S.J. Amiodarone interaction with beta-blockers: analysis of the merged EMIAT (European Myocardial Infarct Amiodarone Trial) and CAMIAT (CanadianAmiodarone Myocardial Infarction Trial) databases. The EMIAT and CAMIAT Investigators. Circulation 1999.Vol. 99(17). P. 2268–2275.
36. Doval H.C., Nul D.R., Grancelli H.O. et al. Nonsustained ventricular tachycardia in severe heart failure. Independent markers of increased mortality due to sudden death. GESICA-GEMA investigators. Circulation 1996. Vol. 94(12). P. 3198-3203.
37. Cochrane Handbook for Systematic Reviews of Interventions Version 5.1.0 [updated March 2011]. Cochrane Collabor 2011. Available at: https://training.cochrane.org/handbook/archive/v5.1/.
38. Connolly S. J., Gent M., Roberts R. S. et al. Canadian implantable defibrillator study (CIDS): a randomized trial of the implantable cardioverter defibrillator against amiodarone. Circulation. 2000. Vol.101(11). P. 1297-1302. doi: 10.1161/01.cir.101.11.1297
39. Kudenchuk Peter J, Leroux Brian G, Daya Mohamud et al. Antiarrhythmic Drugs for Nonshockable-Turned-Shockable Out-of-Hospital Cardiac Arrest: The ALPS Study (Amiodarone, Lidocaine, or Placebo) Circulation. 2017.Vol.136(22). P. 2119-2131. doi: 10.1161/CIRCULATIONAHA.117.028624.
40. Bauman J. L. Antiarrhythmics, drug concentrations, and generic substitution. Clinical Dialogues on Arrhythmias. 1990.Vol.2. P. 14.
41.Терещенко О. Генеричні антиаритмічні засоби не є терапевтично еквівалентними для лікування тахіаритмій. Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» 2018. № 6 (427). С.5. https://health-ua.com/article/36392-generichn-antiaritmchn-zasobi-ne--terapevtichno-ekvvalentnimi-dlya-lkuvanny
42.World Health Organization. Available at: http://www.who.int/ trade/glossary/story034-/en/index.html.
43. U.S. Food and Drug Administration (FDA), Center for Drug Evaluation and Research (CDER), Orange Book — Approved drug products with therapeutic equivalence evaluations, 28th edn, 2008. http://www.fda.gov/cder/orange/obannual.pdf.
44. European Medicines Agency (EMEA), Committee for Proprietary Medicinal Products (CPMP), Note for guidance on the investigation of bioavailability and bioequivalence, CPMP/EWP/QWP/1401/98,2001.
45. U.S. Food and Drug Administration (FDA), Center for Drug Evaluation and Research (CDER), Guidance for industry: Bioavailability and bioequivalence studies for orally administered drug products — general considerations, March 2003.
46. Sanchis-Gomar Fabian , Lavie Carl J , Morin Daniel P, et al. Amiodarone in the COVID-19 Era: Treatment for Symptomatic Patients Only, or Drug to Prevent Infection? Am J Cardiovasc Drugs. 2020. Vol.20(5). P. 413-418. doi: 10.1007/s40256-020-00429-7.
47. Aimo A, Baritussio A, Emdin M, Tascini C. Amiodarone as a possible therapy for coronavirus infection. Eur J Prev Cardiol. 2020 doi: 10.1177/2047487320919233.
48.Steinberg E., Fluksman A., Zemmour Ch. et al. Low dose amiodarone reduces tumor growth and angiogenesis Sci Rep. 2020. Vol.10(1). P. 18034. doi: 10.1038/s41598-020-75142-1.

Наталія Макієнко,
лікар-кардіолог, кандидат медичних наук

 

 

Поделитесь статьей с друзьями

Выберите вашу профессию